Писанка: історія, значення символів та як з нею поводитися

В Україні здавна існує традиція розписувати на Великдень яйця. Символи на писанках мають давнє і священне значення. Як і коли виникло це мистецтво, що означають малюнки у розписах, чи можна їсти писанки, розповіла видатна писанкарка з Коломиї Світлана Стадник.

Повідомляє Інформатор з посиланням на Vogue.

Світлана Стадник – з писанкарської династії. Розписувати писанки починала ще прабабуся пані Світлани Марія Лубик, яка народилася в 1903 році. Відтоді мистецтво розпису передавалося через покоління, спершу до мами Світлани, Галини П’ятничук (Грицанюк), потім – до дочок, Надії та Ярослави. Разом вони давали майстер-класи президентам, а їхні роботи зберігаються в приватних та публічних колекціях усього світу.

Українські писанки – шедеври мініатюрного живопису. Орнаменти з писанок надихали майстрів стінопису й мальованої кераміки, а решта народного мистецства відображувалася в писанках. Про це свідчать назви візерунків писанок: „вишиванка”, „зоря з ляхівкою”, „мережанка”, „плахтова”, „рушничок”, „ситцева”, „шиті рукави” тощо.

Світлана каже, що зберігати крихкі та ніжні витвори мистецтва стало можливим тільки завдяки тому, що коломийські дослідники винайшли спеціальну техніку, коли писанку обережно розрізають навпіл, ретельно очищують зсередини та вистилають папером у техніці пап’є-маше. Тоді писанка стає легкою та міцною, як кулька для пінг-понгу.

Історія 

В Україні писанкарство стало традицією та мистецтвом, починаючи чи не з X сторіччя. Вважається, що це національна українська традиція: саме в Україні багато шкіл і технік розпису. Скажімо, на Гуцульщині вибирають геометричні лінії.

Писанкарство виникло ще з часів язичництва. Але великодні писанки, звісно, – це християнська традиція. Писанка загалом символічна – вона може символізувати походження світу, нагадувати про сонце тощо. Сьогодні писанки є символом християнства та Великодня. Цікаво, що сакральною силою наділялося лише «живе» яйце. Керамічні або дерев’яні яйця – це радше сувенір.

«Невідомо, звідки прийшов до нас звичай фарбувати яйця і весь пов’язаний із цим міфологічно-обрядовий зміст. Про цей звичай згадують у своїх записах ще Ювеналій, Овідій та Пліній. Римляни використовували фарбовані яйця у своїх ритуальних іграх й обрядах, вважаючи атрибутом творця всієї природи, який усюди діє і все в собі вміщає. До Європи він потрапив, напевно, від азійських чи семітських народів, у яких ще до народження Христа існував звичай на новий рік класти на стіл варені фарбовані яйця і дарувати їх своїм благодійникам. Корнелій Брюн, який 1704 року відвідав Персію, згадує, що місцеві мешканці вітали одне одного з новим роком фарбованими яйцями. Особливо цікавим є перський космогонічний міф, за яким спочатку, крім божества, не було нічого, нарешті народилося яйце, яке покрила своїми чорними крилами ніч, а заопікувався ним старший син Творця – любов. Коли яйце дозріло, то з нього виник Всесвіт». Орнаментика традиційних українських писанок. С.Стадник.

Символи

Цікаво, що у слов’янській традиції розписували лиже «живі» яйця: саме вони несли сакральні сенси.

Символи, які зображали сонце, були одними з найпоширеніших на всій етнічній території України, а також в усіх старих цивілізаціях ще з кам’яного віку. Культ сонця був чи не найголовніший у наших пращурів, оскільки Даждь-Бог (бог Сонця) – один з головних у пантеоні язичницьких богів і від нього, як вважалося, залежало дуже багато в житті людей. Віра в таємничу силу сонця, страх і пошана до нього існували ще навіть у середньовіччі, тому люди так часто малювали на яйцях його символічне зображення. Ці зображення сонця, на думку науковців, були найстарішими писанковими символами.

Хрест та його різновиди – знаки у вигляді двох перехрещених ліній із заламаними кінцями, які в народі отримали назви: „гачковий хрест”, „ламаний хрест” або „чотириніг”, „свастя”, „свастика”, „сварга”. Щодо останньої, то відразу приходить на згадку ім’я верховного слов’янського бога неба Сварога (рис. 5). Навіть у стародавні часи серед українців символом життя вважався хрест. Основний дволінійний і стоячий хрест використовували як мотиви дохристиянських часів. У ранньоземлеробській культурі хрест був знаком бога Землі. Сама графема позначала чотири сторони світу, структурно-просторову організацію світу, що більше стосувалася землі: саме за такою схемою будували стародавні міста; хрестом на чотири ділили півсфери яйця.

Сонце, коло, зірки, інші солярні знаки – це символи світла й щедрості, досконалості, представлення тієї безсмертності, яка в природі є безперервним повторенням відродження життя. З приходом християнства коло стало символом безсмертя Бога і людської душі, безконечної Божої любові. Бог – це світло, а тому сонце є символом Бога, символом Христа, до якого у молитвах часто звертаються як до сонця правди. Восьмираменна зірка, так звана рожа, позначає різні світила. Якщо вона зображувалася з двох боків яйця, то символізувала сонце, коли ж таких знаків було кілька по всьому колу писанки – зорі. Християнство тлумачило її як знак неба і Христового царства.

Як поводитися з писанками?

Писанки – це сакральні об’єкти, тож і ставлення потребують відповідного. Після Хрещення Русі писанками прикрашали й хату: їх підвішували біля образів, де вони зберігалися до наступних свят. Із них видували вміст, і такі „видутки” нанизували на нитку та підвішували перед образами. Прикрашали хату також голубами, зробленими з видутих писанок. До яйця прикріплювали хвіст і крильця, зроблені з гофрованого кольорового паперу, а також голівку з воску або запеченого тіста. Такі голуби робили на Гуцульщині на згадку про те, „що як Ісус народився, то голуб прилетів і над ним леліяв”.

Коли сім’я приходила з церкви після Великоднього богослужіння, то всі вмивалися перед святковим сніданком водою з миски, в яку було покладено три писанки з червоним тлом і коралі. Якщо ж у хаті була на виданні дівчина, то першою вмивалася вона, а наприкінці вона ж і забирала писанки, щоб бути такою гарною і рум’яною, як красні яєчка. Після такого вмивання воду вважали теж свяченою і тому не виливали будь-де, а лише під квіти або фруктові дерева. Люди вірили, що така вода покращить ріст рослин.

Викидати писанку було не можна. Якщо яйце випадково билося, то його шкаралупу або закопували в землю, або пускали по воді.