“Завжди були першопроходцями”: розмова з головою Івано-Франківського осередку Ваґнерівського товариства

Ідея заснування товариства Ріхарда Ваґнера належала самому Ріхарду Ваґнеру ще в середині 1850х років. У 1909 році виникає “Ваґнерівське товариство німецьких жінок”, у 1948 воно стає “Товариством Ріхарда Ваґнера”. В Україні пошановувачі й знавці музики цього композитора заснували перше товариство в 1993 році у Львові. В Івано-Франківську осередок з’явився в 1999 році.

Щоби дізнатися про його зародження більше, Інформатор зустрівся із викладачкою-методисткою й головою Івано-Франківського осередку Ваґнерівського товариства Тетяною Казарцевою.

“Одна із філософських ідей творчості німецького композитора Ріхарда Ваґнера, поета, художника, філософа – “возвеличування християнських цінностей засобами музики. В концертних програмах просвітницьких циклів Івано-Франківського товариства Р. Ваґнера (“Мистецтво і релігія”, на відзначення 2000-ліття Різдва Христового, “Collegium musicium”, “Простір-час-музика”, “Мистецтво – спілкування – особистість”) звучать твори композиторів, музика яких звертається до вершин самого прекрасного в людині, пробуджує й возвеличує його духовний світ, здіймаючись до найвищої досконалості”, – так пані Тетяна писала про один із аспектів діяльності товариства в статті “Деякі аспекти морально-етичного і естетичного виховання молоді засобами мистецтва музики на прикладі творчої співпраці ЗМІ та Івано-Франківського громадського товариства Р. Ваґнера”, опублікованій у виданні “Мистецька освіта”.

Про Ваґнерівське товариство, точніше про його львівський осередок, пані Тетяна дізналась у 1998 році. Франківське відділення формувалось навколо тодішнього музичного училища – сьогодні це музичний коледж імені Дениса Січинського.

“Ми студентів готуємо бути виконавцями. Навіть у класі це кафедра добра – ти сієш добро, засобами музики лікуєш душу“, – ділиться Тетяна Казарцева. Від свого першого курсу (1964 рік) вона пригадує, що виступали щоразу як знаходили цікаву програму: чи в залі училища, чи в медичному інституті, чи в політехнічному університеті. До клубу медуніверситету, розповідає, їх кликали грати на танцях.

“Нам, малим, все казали: “Ви маєте виходити на сцену й радіти, що вас хочуть чути”. Ні про які страхи не може бути й мови“, – каже пані Тетяна. “Ми завжди були на виду”.

Першим залом студентів училища був зал “голубої церкви”, Вірменського костелу Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії. Там вони проходили лекторську практику й грали. На початку 1970х років у Музеї мистецтв Прикарпаття з’явився рояль, із яким пов’язана цікава історія.

У році 1995-96, як пригадує пані Тетяна, цей рояль став гірше працювати, тож покликали майстра, який би його налаштував. Доки тривав процес, до зали музею зайшов Михайло Дейнега, тодішній директор, із п’ятьма жінками. Як виявилося, рояль хотіли забрати представниці одного з двох польських товариств, які “щось не могли між собою поділити” – інструмент костелу начебто подарував римо-католицький священник. “Я така смілива, кажу: “Та як рояль заберуть? Та це ж ми тут граємо!” Не пам’ятаю вже арґументи мої, що це є власність музею Івано-Франківського. Я нічого кращого не вирішую, як лізу під рояль, на капі, поряд із настройщиком Юліком. Він посувається і ми лежимо вдвох. Я сказала так: “Забираєте рояль, то лише разом зі мною! Але я вам це не дам зробити!”, – і руками тримаю за задню лапку. З цього посміялися, а потім рік-два й ті польські дівчата нічого не вирішили, розійшлися. Отак ми боролися за своє становлення“, – пані Тетяна досі зі сміхом пригадує цей випадок.

Також музиканти заново відкрили для Франківська філармонію – на той час у ній п’ять років не було опалення, та й на гастролі ніхто не приїжджав. Коли Тетяна Казарцева прийшла до директорки з думкою дати концерт, та спитала, звідки візьметься публіка на 500 місць у залі. Пані Тетяна не розгубилася й закликала своїх студентів й учнів приходити й приводити з собою по п’ять друзів чи родичів – так і вдалось зібрати зал.

“Товариство Ваґнера наше, франківське, завжди було першопроходцем“, – каже Тетяна Казарцева. Після першого концерту музикантам давали зал у філармонії без оплати. 1 жовтня 1999 року Юрій Лисиченко виступив тут з концертом – це був вступ Івано-Франківського товариства Ріхарда Ваґнера до Міжнародної спільноти товариств Ріхарда Ваґнера. У назві товариство не звучить слово “імені”, адже ініціатором заснування був сам композитор ще за життя.

Пані Тетяну засмучує те, що на товариство Ваґнера кидає тінь назва одного з формувань рф, яке бере участь у війні – ПВК “Ваґнер”.

Саме товариство існує в понад 150 країнах. Мета його існування – дослідження й популяризація музики Ріхарда Ваґнера. Що стосується Івано-Франківського осередку – саме вони допомогли організувати приїзд видатної оперної діви Іри Маланюк, чиє ім’я носить обласна філармонія, до нашого міста в 2002 році. Тоді вона презентувала власну книгу спогадів “Голос серця”.

“Він [Ріхард Ваґнер] сказав, хай і не дослівно, що висока художня ідея може лише тоді зреалізуватися, коли є якомога більше учасників, які можуть це робити без грошей, лише завдяки ентузіазму. Так і є“, – каже Тетяна Казарцева, проте зауважує, що мистецтво – задоволення не дешеве й люди, які вважають, що можливо творити зовсім без фінансування, помиляються.

Читайте також: “Колись у нас взагалі не було жінки-доктора наук”: розмова з Ганною Карась

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com