“Людина стає іншою, коли роздягається”: інтерв’ю із фотографом Дмитром Петриною (ФОТО 18+)

Чи є на Галичині попит на ню-фотографію? Як підготуватися до зйомки, чому нерідко фото в стилі ню чорно-білі й чи є робота у фотографа під час війни?

Про це й не тільки Інформатор поспілкувався із франківським фотографом Дмитром Петриною.

Ви доктор технічних наук, професор і фотограф. Як поєднуєте ці види діяльності?

Поєдную важко, тому що робота займає багато часу. Завжди є моменти, коли обираєш між тим, що тобі подобається і тим, що потрібно. Якимось чином я можу це поєднати й займатися тими й іншими речами.

Чи складно знайти моделей для ню-зйомки у Франківську?

По-різному. Є бажання самих людей, є перестороги на соціальному рівні — а якщо мене побачать учні, мама, родичі… Це треба розуміти і брати до уваги. Є люди, які більш відкриті до цього, є менш відкриті. Напевно всі хочуть так сфотографуватися, ну більшість напевно мріють про таку хорошу фотографію. Кожен знаходить причину не зробити цього, якщо це стосується ню-фотографії. Зараз це стало більш відкритим, багато відомих людей фотографуються в такому стилі. Це не стає зараз якимось табу. Звичайна фотографія вдягненої людини може бути значно відвертішою і провокативнішою, ніж роздягненої. Ми вже вийшли з поля, коли тут галичани, а за Збручем не галичани. Галичани бувають ще більш гарячі, ніж не галичани.

Якою має бути людина, щоби ви захотіли її сфотографувати?

Я фотографую як чоловіків, так і жінок. Людина стає іншою, коли роздягається. В неї питання в очах, наскільки я тобі цікава як модель. Це трошки інший стан людини і мені цікаво це сфотографувати. Мені цікаво сфотографувати форми, які вписуються, цікаво зробити акцент на них. Залежно від моделі я буду працювати по-різному.

Чи є моделі, з якими ви б не працювали?

Навряд чи я би з родичами хотів, скажімо так. Це має бути нейтральна людина щодо мене, щоби це не був родич…  (сміється) Із галичанської спілки.

Як підготуватися до ню-зйомки?

Зрозуміти, що ти зараз такий і те, що ти через місяць схуднеш, випрямиш волосся, купиш щось, що тобі додасть впевненості, не спрацює в будь-якому випадку. Це не тільки для ню-фотосесії, а й для загального сприйняття себе в середовищі. Я такий, який є, я такий зараз. Що буде завтра, я не знаю. Людина хоче фотографуватися, коли їй добре. Коли їй щось не дуже — їй не до фотосесії. Тому основні поради — просто сприймати себе таким, яким є, і не боятися бути відкритим. Коли я починав фотографувати, одна з перших моделей принесла фотографію своєї бабці. Це були 20-30ті роки, вона була сфотографована роздягнена, сиділа десь на камінчику на морі. Фотографія була просто шикарна. Це варто показувати, вона принесла й гордилася тим, що це її бабця. Дуже багато жінок звертаються до мене, коли вони вже вийшли заміж, народили троє дітей і хочуть ще закрити гештальт. Виникло бажання — зроби це зараз. Це не стрибок з парашутом, ти залишишся після цього живий.

Як із авторським правом і публікаціями? Кому належить світлина — моделі чи фотографу?

Завжди можна домовитися з людиною. Були моделі, які просили взагалі не публікувати. Я поважаю бажання людей. Дуже часто дають дозвіл на фотографії, де людина невпізнавана, тому по-різному. Власність… Я фотограф, я стою тут, я керую процесом — інтелектуальна власність моя. Хоча, знову ж таки, я не маю пересторог. Деколи люди публікують мої фотографії без вказання фотографа, я до того спокійно ставлюся.

Як часто приносять реквізит? Який найчастіше використовується?

Зазвичай людина хоче зорієнтуватся в стилістичних межах. Найчастіше хочуть красиві будуарні фото. Якщо я працюю для умовної серії фотографій, тут вже я задаю елементи й реквізит, які б підходили під ту чи іншу серію. Зазвичай людина, яка готується до того, має більше часу підібрати якісь аксесуари, подивитись, що їй підходить, запропонувати мені образи, які їй цікаві. Якщо говорити про людину, яка приходить просто сфотографуватися, я довіряюся тому, що людина хоче побачити в результаті. Зазвичай це спільне обговорення. Ну навряд чи людина готова до полярного експерименту — я працюю вчителькою, а тут буду БДСМ-хазяйкою, хоча вчительки різні бувають. Людина хоче знайти компроміс для себе — що я хочу показати і для чого мені ця фотосесія.

Чорно-біла ню-фотографія — бачення автора чи традиція?

Різні варіанти. Перший — традиція, перші фотографії в такому стилі були чорно-білі. Потім була ера, коли чорно-білі фотографії розмальовували фарбами. Дотепер залишилися такі техніки, тому що це ручна робота і вона ціниться. Дотепер живе ідол фотографії в цьому стилі, чех Ян Саудек. Але тут треба взяти до уваги життя самого Саудека й життя Чехословаччини. Все-таки ця країна була більш відкрита до експериментів, ніж пострадянські країни й зокрема свята Галичина. Дуже багато фотографів мого віку, старшого, трошки молодшого, орієнтувалися на такого автора як Ян Саудек. Чому чорно-білі, другий варіант — це простіше. Чорно-білий це завжди простіше. Ти маєш справу з плямами, які композиційно легше вписати в елементи. Третій варіант — це естетично привабливо, бо ти маєш справу зі світлотінями, які є нейтральними відносно тону шкіри. Ну й четвертий варіант — чорно-біла фотографія привертає увагу, бо ми не бачимо чорно-біло.

Чи є робота в ню-фотографа в часі війни?

Напевно на початку це було важко для всіх. Була невизначеність у тому, що робити взагалі, щоби вижити, чи що буде далі. Ми були в такому колапсі, напевно, пів року. В цей час про якусь роботу й мови бути не могло. Потім це повернулося в більш звичайну колію і для багатьох людей немає різниці.

Чи можете пригадати якусь курйозну історію з практики?

Бувало таке, що чоловік приводив дружину, сидів, чекав, а я фотографував. Для мене це було незвично. Бували моменти, коли я працював у фотостудії на Грюнвальдській, зазвичай по суботах. У мене був знайомий із клубу “Ельдорадо” і я фотографував моделей звідти. Суботи це були весільні дні, тому деколи зйомки перетиналися. Дівчата приходили після важкої п’ятниці, не зовсім тверезі, й для них було спокійно ходити голяка по студії, а туди приходили весілля з короваями, таке галицьке вісілє, староста з вусами й у вишиванці… В людей був ступор, це було весело деколи.

Чи бувало, що подружжя дарувало зйомку одне одному? Або ж спільні зйомки?

Було так, коли люди хотіли спільну зйомку. Але це було так — сфотографував, віддав і навіть не дивився, що там. Це нечаста практика. Переважно це соло фотосети, проте бували й парні. Переважно пари хочуть романтичні й естетично-вишукані фотографії, щоби це було гарно й злегка еротично.

Юлія Равлюк

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com