На Франківщині знайшли нові тунелоподібні печери, в яких наші предки ховали скарби

Печери знаходяться у Косівському та Долинському районах. Вони рукотворні та залиті водою. Хто їх зробив та у чому їхня унікальність?

Розповідає Інформатор з посиланням на допис археолога Миколи Бандрівського.

Петрогліфічний загон науковців під час археологічних розвідок у горах знайшли три штучні тунелоподібні печери. Знаходяться вони біля сіл Середній Березів і Шешори-Прокурава Косівського району та ще один біля села Сукіль Долинського району Івано-Франківської області.

Печера у Середньому Березному

Вона простягається а відстані близько 200 метрів на схід від села із західної сторони гори Діл. Печера вдовжину сягає 15 метрів, а у висоту — 2,3 метра.  Від основного входу є заповнений водою вхід до нижнього тунелю, до якого ведуть вирубані у камені сходинки і які проглядаються до 3,5 метра у глибину під водою. На бічних стінах і на склепінні печери простежуються сліди грубо виламаної породи, однак без слідів додаткового опрацювання зубилом.

Печера біля Шешорів

Вона знаходиться на відстані 200 метрів на північний схід від села Прокурава в урочищі “Царина”. Печера виникла в глибокій розщелині з якої витікає струмок. Підхід до неї стрімкий, з обидвох сторін оточений майже вертикальними скельними “стінами” висотою до десяти метрів. Прямий тунель має довжину 27 метрів та має бічне відгалуження у довжиною 6,1 метра. Висота печери в місці розгалуження понад чотири метри, стіни вкриті сталактитовою кіркою, а в самій печері – вогко і холодно, зі стелі постійно капає вода, а з глибини тунелю витікає джерело.

Печера у Долинському районі

Біля села Сукіль були тунелі в нижній частині гори в урочищі “Лаврівка”, тоді як вершина гори має назву “Монастир”. Цю печеру відкрив св.п. Михайло Рожко у 1988 році і тоді ж вона була обстежена працівниками Інституту нафти і газу з Івано-Франківська.

Вхід до печери знаходиться на відстані близько 40 метрів від садиби пана Мушинця. Печера вирубана у сланцевій породі під товстим (до одного метра) пластом значно міцнішої породи, яка править тій печері за стелю. Вхідний отвір до печери розташований прямо над поверхнею ріки Сукіль і має у висоту до 1,7 метра та шириною близько метра. Печера у плані має вигляд з’єднаних між собою у вигляді дуг трьох вузьких тунелей, кожен з яких має розширені зали у місцях входу. Один з тунелей тягнеться вглиб гори на 14 метрів, тоді як центральний тунель має у довжину до 15 метрів.

Але перейти з центрального тунелю в бічний (східний) тунель, є нелегко, оскільки доводиться перестрибувати через резервуарноподібне заглиблення прямокутної в плані форми розміром 3,5 х до 1,5 метра, яке вирубане у долівці печери і на сьогоднішній день заповнене водою. І, що особливо для мене цікаво так це те, що рівень води у цьому «резервуарі» на 7 метрів вище за рівень води в ріці Сукіль, яка протікає у кількох метрах поруч. По кутах «резервуару» вирубано пази шириною 0,5-0,8 метра для закріплення у них торцевих частин брусів перекриття. Натомість, західний тунель, описуючи в плані дугу довжиною понад 25 метрів, перед самим виходом назовні розширюється у невеликий зал шириною до п’яти метрів який на даний час майже увесь заповнений намулом і обваленими плитами зверху).

Як вони виникли?

Ці тунелі не могли використвувати, як житло чи комірку, адже там досить волого та низька температура. Також сумнівна ідея щодо приміщення для культових цілей, адже немає доказів запалення вогню в цих печерах. Усі три тунелі хтось викував наспіх та неохайно, певно цих людей обмежував час.

Увесь наявний у моєму розпорядженні матеріал дає підстави припустити, що тунелеподібні печери в Шешорах-Прокураві, Березові і, можливо, у Сукілі вибивалися з метою щось укрити від стороннього ока. Для цього була розроблена єдино вірна в умовах гірського ландшафту система, а саме: гідротехнічна, пов’язана з використанням у нерозривному зв’язку трьох складових елементів, два з яких – матеріальні (камінь, вода), а третій – психологічний”, – розповів Микола Бандрівський.

Тобто – вибивався один основний і довгий дезорієнтуючий (назву його так) тунель, який відволікав увагу від бічного значно коротшого тунелю або лазу шахтного типу, який вів до інших приміщень.. Цей перехідний лаз між основним тунелем і місцем «сховку» заповнювався водою. Таким чином утворювався ефект сифону. Очевидно, що пройти цей лаз (який у тій давній гідротехнічній системі служив блокуючим елементом) не знаючи способу відводу з нього води, навіть при великому бажанні було неможливо.

Фото ілюстративні.

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com

Телефонуйте за номером 096 989 60 87