Ворохта селище міського типу (з 1960 року). Розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря на річці Прут. Майже з усіх сторін оточене горами та лісами. Вперше Ворохта згадується в 1598 році й походить від Михайла Ворохти (дезертира), який розвинув ткацьке ремесло в даному селі. Колись Ворохта вважалася найбільшим зимовим курортом. Як виглядало селище у давнину дивіться у нашій добірці ретро-фото.
Повідомляє Інформатор
Найбільшим зимовим курортом регіону називав Ворохту туристичний буклет “Гуцульщина”, що видало станіславівське воєводське видавництво “Східні Карпати” незадовго до початку Другої світової війни.
У селі на той момент проживало 3,2 тисячі осіб. Удвічі більше щороку приїжджало сюди, щоб відпочити. Їх не зупиняли ані високий туристичний податок, ані віддаленість від міст і звичного комфорту, ані примхливий клімат.
Існує дві версії походження назви селища. Так, за першою версією назва населеного пункту походить від імені першого з поселенців – Ворохти Мочерняка. За легендою, Ворохта був жовніром у цісарському війську, втік зі служби і оселився в цій місцевості. Маючи великий життєвий досвід, давав слушні поради, тому люди “йшли до Ворохти”.
Інша версія походження населеного пункту – від слова “ворохи”, тобто дрова, що привозили селяни до шляхетських солеварень. З тюркського “ворохта” означає “піднебесся”, а з давньоіндійської співучої мови санскриту – “найбагатше місце на диких кабанів”.
Про існування селища Ворохта свідчить знайдена кам’яна сокира доби енеоліту (Я.Пастернак, Нові археологічні знахідки. Записки НТШ, 1933). Польський дослідник Я. Фальковський вважав, що Ворохту засновано в 17 ст.
Розбудова Ворохти інтенсивно розпочалась після побудови залізної дороги в 1894 р. У Ворохті збудовано два величні кам’яні залізничні мости. Їх склепіння розраховано за теорією пружних арок інженерами Зигмундом Кулькою та Станіславом Косинським. Перший ворохтянський міст має довжину прогону (арки) 40 м, другий – 34,6 м.
У Ворохту з’їжджалися на відпочинок від студентів до інтелігенції та заможних туристів. Гуцули вітали гостей трембітами на вокзалі, саньми везли до садиб і пансіонатів. Розваги для туристів щораз урізноманітнювали, а згодом там збудували перший професійний трамплін для стрибків лижників.
Відпочивати у Ворохті любили й українські інтелектуали, зокрема, в санаторії доктора Франца Міхаліка, який збудувала фірма відомого львівського архітектора Івана Левинського. Багато письменників писали про українські Карпати, чим популяризували їх.
Згодом селище обростало санаторіями та готелями. Одним із найпопулярніших пансіонатів був “Чорногірський дворик”, який заснувало Коломийське відділення Татранського товариства.
Починалося все зі скромної гуцульської хати – через два роки це вже була триповерхова споруда з балконами по всьому периметру.
Туристів приваблювала здорова й дешева кухня, що пропонувала і повний пансіон, і тільки обіди чи вечері. Незабаром відкрили готелі “Клаппер” і “Ясна”, будинки відпочинку та відомчі санаторії від “кас хворих” із різних міст. Вибагливіших туристів чекали вілли. Побудували кілька десятків пансіонатів.
Вже у 1930-х у Ворохті було 42 пансіонати, готелі, бази відпочинку, літній табір для дітей залізничників, 30 вілл і 200 гуцульських ґражд, в яких також можна було поселитися. Ворохта мала вигідне розташування, кліматичні умови і залізничне сполучення.
У “Kurjer Stanisławowskim” назвали Ворохту “найкращою гірською місцевістю на всьому маршруті від Коломиї та Станіславова до угорського Керешмезе і популярним куточком, що лежить чи не найвище у східних Бескидах над Прутом, в широкій долині, та все ж серед смерекових лісів”.
Крім цього у 30-х рр. XX ст. Ворохта стала місцем міжнародних спортивних змагань з лижних гонок, а також стрибків з трампліна.
Перші великий та дитячий трампліни збудували фахівці з Закопаного, столиці зимового спорту сьогодні сусідньої держави Польщі. Місцевий люд назвав споруду “скочнею”. Уже в міжвоєнному періоді сюди приїжджали спортсмени з Чехословаччини, Німеччини, Фінляндії, Норвегії. Також тут щорічно проводились військові лижні курси.
В 1936 р., у Ворохті побувало 5296 відпочиваючих. У 1935 р. в селі відкрито три автобусні маршрути: Ворохта – Делятин, Ворохта – Жаб’є та Ворохта – Заліщики. Крім того, відпочиваючих доставляли кінними екіпажами до Жаб’я та Криворівні в літній сезон.
У Ворохті збереглась стара філіальна церква Різдва Пресвятої Діви Марії (1615), яку перенесли з Яблуниці у 1780 р. Тоді церква була одним з найстрункіших і найвеличніших храмів, хоча і найменший за розмірами. Свого часу церквою захоплювались багато художників.
У 1928 – 1930 рр. була збудована й освячена нова церква у Ворохті. Різьбу намісного ярусу бокових вівтарів здійснив знаменитий народний майстер з Лугу Василь Турченяк (1864-1939).
Про нього автор п’ятитомної праці “Гуцульщина” професор В.Шухевич сказав: “Це – різьбяр від Бога”. Розпис іконостасу виконав львівський художник А.Меделян.
У післявоєнний період найбільшим промисловим підприємством був Ворохтянський лісокомбінат, який здійснив цілий комплекс лісозаготівельних і деревообробних робіт. У 1995 р. внаслідок реорганізації створено Ворохтянський держлісгосп і ВАТ “Ворохтянський лісокомбінат”.
Під час Другої світової війни у Ворохті знищили низку модерністичних споруд. Решту історичної архітектури доруйнував час і сучасні ґазди.
Нині Ворохта досі є туристичним селищем, однак більшість інфраструктури там становить приватний сектор. Віадук, який тепер поїзди оминають, є її візитівкою.
Ще кілька ретро-фото мальовничої Ворохти.
Кожне місто, село, селище Прикарпаття має власну унікальну історію, яка варта уваги. До нашого часу збережено значну кількість ретро світлин практичного кожного міста Івано-Франківської області, Ворохта не виняток.
Як виглядає сьогодні селище Ворохта можете побачити у нашому фоторепортажі.
Довідка: з 2023 року Законом України №8263 статус “селище міського типу” ліквідований.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87