Літній Болехів: місто в давнину та сьогодні

Артем Барабаш

4 місяці ago

Болехів — місто районного підпорядкування, розташоване біля підніжжя Карпат, на берегах річки Сукілі. Містечко належить до Долинського району, розташовано за 17 км від Долини. Через Болехів проходить залізниця “Львів — Стрий — Івано-Франківськ” та автомагістраль “Львів — Чернівці”. Існує кілька версій щодо походження назви міста, найпоширеніша з них виводить назву від слова “волохи”.

Інформатор ділиться історією та світлинами з літнього Болехова.

Болехів відомий ще з часів Київської Русі, тут існувало давньоруське поселення. Перша письмова згадка про Болехів датується 1371 роком. У тогочасних документах згадується під назвою Болех Валаський. Першу письмову згадку про місто зафіксовано у грамоті угорської королеви Єлизавети. У топонімах околиць Болехова, який здавна славився соляними джерелами, донині збереглися назви Баня й Борсуків ліс. Згодом, на лівому березі річки Сукілі, поблизу Бані, з’явилось волоське поселення.
З XV ст. в історичних джерелах ідеться про Болехів, як поселення, що утворилося з двох сіл — Болехова Волоського й Болехова Руського, розташованого на правому березі річки Сукілі.

На початку XVI століття містом володів Міколай Ґудзімські, який створив умови для отримання Маґдебурзького права у 1603 році. У XVI-XVIII ст. Болехів належить до Речі Посполитої. Поселення євреїв у Болехові були ще до XVII ст. У 1601 р. в Болехові існував єврейський квартал, зосереджений у південно-східній частині міста, там же була побудована синагога. Власник міста Микола Ґедзімській у 1612 р. надав громаді привілей на землю під кладовище і синагогу. Перша, мабуть, дерев’яна синагога згоріла в 1670 році. Львівський єпископ Георгій позичив кошти керівникам громади Лейбе Іцковічу і Липману Лазаревичу на відбудову єврейської дільниці. Запрошення проживати єврейська громада отримала від засновника і власника міста Миколая Ґєдзінського. Громада отримала особисті привілеї, які пізніше були підтверджені королем Зиґмунтом Вазою ІІІ. У євреїв були рівні права з християнами, які проживали у місті. Вони були звільнені з деяких податків. До того ж євреї могли поселятися у будь-якій частині міста, лише повинні були сплачувати податок із цього дозволу. Ґєдзинські подарував їм землі для цвинтаря і місце для будівництва синагоги, на яких можна було будувати інші споруди кагалу. Усі об’єкти були звільнені від податків. У XVIII в. суспільне життя євреїв Болехова прийняло форму автомомної громади міста – кагалу, що входив до Ваад (Ради Чотирьох Земель), який охоплював всю Річ Посполиту. Більшість євреїв були купцями, а основні доходи приносила торгівля сіллю. Дохід приносили також обмін грошей і надання позичок.

Панування Гедзінських у Болехові закінчилось на початку XVIII ст. Зображення на гербі міста, а також інші джерела свідчать, що право власності на окремі частини Болехова мали шляхетські роди Любомирських, Понятовських, Потоцьких.

У 1772 році Болехів разом з іншими землями Східної Галичини входить до складу монархії Габсбургів. 1789 року Йоахім Потоцький був змушений передати свої навколишні землі, зокрема і частину Болехова разом з солеварнею, австрійському урядові, який монополізував тут солеваріння. Австрійський уряд у 1783—1784 pp. розмістив у Болехові значну групу німецьких поселенців. Під час правління імператора Йосипа II влада прагнула врегулювати економічну та правову ситуацію у місті. Були зроблені спроби змусити євреїв зайнятися земельним господарством. Поруч із Болеховом була заснована колонія під назвою “Новий Вавилон”, куди було заселено 10 єврейських родин – кожен отримав 12 акрів землі. Уряд надав євреям матеріали для будівництва, однак, фермери повинні були заплатити за землі і знаряддя. Умови в колонії були дуже поганими, а земля неродюча. Хоча спочатку ця акція знаходила підтримку серед місцевої єврейської громади, втім все закінчилося невдачею і колонія “Новий Вавилон” незабаром збанкрутувала.

Наприкінці вісімнадцятого століття до Болехова прийшла Гаскала, єврейське Просвітництво. Цей рух розвинувся у 80-их роках XVIII ст. під впливом європейського Просвітництва. Прихильники Гаскали прагнули до розвитку світської єврейської освіти, виступали за культурну та соціальну асиміляцію, проти панування ортодоксії в єврейському житті. Постулат світського навчання збігався з планами австрійських властей, які прагнули асимілювати євреїв. Було введено обов’язкову шкільну освіту для єврейських дітей. Спочатку правил не дотримувалися, що змусило владу посилити їх. Відтак почали відкривати багато німецьких шкіл, особливо для євреїв. Єврейські діти не могли відвідувати хедер, якщо не було сертифікату, що підтверджує навчання в німецькій школі. Додаткові правила були ще більш радикальними. Ці правила дозволяли євреям одружитися або бути зарахованими до учнів і навчатися тільки на основі довідки, яка засвідчувала, що особа відвідувала німецьку школу або навчалася німецької мови вдома. У Львові створено спеціальні семінари для єврейських вчителів, які утримувалися з єврейських податків. Створено посаду інспектора у єврейській школі, яку очолив чеський маскіл Герц Гомберґ (Herz Homberg). Він заснував 48 шкіл в Стрию, в Долині та ін, а чотирма роками пізніше ще 51 школу (серед них були школи в Калуші, Журавно і Болехові). Про важливість єврейської громади у Болехові свідчить той факт, що, коли у 1849 році єврейські школи були відкриті у Львові та Станіславові, на їх відкриття був запрошений болехівський маскіл Зелігґ Гірш Мандшайн (Mandschein).

У 1910 році Болехів налічував 4000 мешканців. З них 5,5% осіб були греко-католиками, 14,9%, – католиками і 78% були юдеями. У Болехові проживала найбільша кількість євреїв порівняно з іншими містечками і містами Галичини. Під час Першої світової війни більшість євреїв емігрували, тому їх кількість становила лише 25% від усього населення міста У міжвоєнноий період євреї здебільшого були купцями й працівниками фабрик. У 1931 році у місті проживало 2986 євреїв. Від 1924 року більшість представників гміни належали до сіоністських організацій. Вони мали великий вплив на суспільні справи Болехова.

Під час ІІ світової війни в період радянської окупації було розпущено всі єврейські інституції. Погіршилася економічна ситуація. Коли до міста ввійшли словацькі і угорські війська (3 липня 1941 року), були озвучені деякі українські антиєвреські заяви. 4 липня відбувся погром, під час якого євреїв грабували та били. У серпні була встановлена німецька влада. Створено Юденрат на чолі з Руфензеймом. Переслідування єреїв і примушування до важких фізичних робіт розпочалося відразу ж після вступу нацистів до міста. Проте перші масові вбиства євреїв відбулися пізніше.

Перша акція була проведена 28-29 жовтня 1941 року. Під час облави було закатовано багато євреїв (звітовано про 10 автомобілів з мертвими). Тих, які залишилися, переважно інтелігенцію, загнано в будинок перебування Червоної армії, а згодом транспортовано до місця екзекуції в околиці Танява (Івано-Франківська область). Розстріляно було 750 осіб. Під час тих подій Руфензейн (голова Юденрату) скоїв самогубство. Наприкінці 1941 року головою Юденрату став Шіндлер. Ті, хто прережив акцію були відправлені до ґетто у Болехові. Ґетто не було замкнутого типу, але покинути його територію можна було лише для робіт. У квітні 1942 року на терені єврейського цвинтаря у селі Довжка розстріляно 450 євреїв (друга акція). У червні 1942 року у Болехові та довколишніх селах проживало 4281 євреїв, з них 1588 виконувало примусові роботи. У серпні 1942 року до Болехова були переселені євреї з довколишніх сіл. Третя акція відбулася 3-5 вересня 1942 року. Сотні євреїв було перевезено до Стрия, а згодом до табору смерті у Белжеці. У проведенні цієї акції брали участь німецькі жандрами, українська поліція, єврейська поліція, а також відділ міліції безпеки. Після цього у містці залишилося близько 2500 євреїв. У жовні-листопаді 1942 року частина євреїв була вивезена до Стрия. У Болехові залишилося на цей час лише 1748 єврейських робітників. У грудні 1942 року євреї, які працювали у Болехові, були переведені до Кошар. Відбувалося усе разом із ліквідацією ґетто. Євреї, які були у місті, були розстріляні німцями у липні 1942 року під час четвертої «акції». Їх поховано на єврейському цвинтарі у Болехові. У цей самий час у Стрию розстріляли болехівських євреїв.

Деякі демографічні дані Болехова: у 1765 році у місті проживало 1300 євреїв, у 1859 р. — 2700 євреїв, що становило 73% населення, у 1890 р. — 3323, а в 1921 р. — 2433, що складало приблизно 80% від усього місцевого населення. Напередодні Другої світової війни у місті проживало 2986 євреїв.

У 1910 р. з 4 000 жителів Болехова 78% становили євреї, що було одним з найвищих показників в Галичині. Сьогодні ж у Болехові євреїв немає, останній єврей покинув місто в 2003 році. В 1944 році Болехів став районним центром Болехівського району, який ліквідовано в 1964 році, а Болехів приєднано до Долинського району. З 1993 року Болехову надано статус міста обласного підпорядкування. В 1990 році встановлено пам’ятник жертвам Другої світової війни.

Пам’ятки будівництва та архітектури

Синагога стара (1789 р.)

У Болехові збереглася синагога, датована кінцем XVIII століття. Синагогу поставили у 1789 році на місці старої дерев’яної божниці, а у 1808 році вона була перебудована. За часів СССР синагогу використовували як дім культури. Втім згодом будинок пустував, що спричинило до його руйнуваня. У Болехові були синагога реформована і хасидський клойц, втім вони не збереглися до сьогодні.

Кіркут

Болехівський кіркут знаходиться на пагорбі наприкіці міста, вхід — з вулиці Марасивської. На цвинтарі знаходиться 2000-3000 нагробків, з яких найстарший походить з 1648 року. Близько 50 метрів від фраки знаходиться гріб визначного Дова Бера Біркенталя, знаного як Бер з Болехова. Бер був купцем, письменником і мемуаристом. На мацеві Дова Бера Біркенталя написано епітафію:”Тут спочиває відомий, щирий старець Дов Бер, син Єгуди Біркенталь. Нехай його душа буде пов’язана у вінці життя вічного”. Поруч похована жінка Бера з Болехова, Лея, донька Єгошуа.

Християнські пам’ятки

Храм Святої Параскеви

Споруджений 1899 року. Спочатку це була дерев’яна церква. Сучасного архітектурного вигляду вона набула перед ІІ світовою війною в 1939 р. Її будівництво розпочалось з ініціативи о. Володимира Сухого у 1938 році і тривало один рік. Збудована в традиційному українсько-візантійському стилі. За роки радянської влади тут був склад (1946), а пізніше – атеїстичний музей (1964). Стараннями о.Ярослава Лесіва церква почала знову діяти і відкрила свої двері для мирян в 1989 році.

Церква Святої Анни

Колись на місці цієї церкви була дерев’яна церква св. Василія Великого, а поблизу неї знаходився монастир, в якому монахи переписували богослужебні книги. Внаслідок реформи австрійського імператора Йосифа ІІ монастир і церква були знесені. На місці старої в 1870 році постала нова – церква Успіння святої Анни.

Церква Св. Жон Мироносиць була побудована ще у XVII столітті (дерев’яна). Реставрувалася в 1793 і 1868 роках. Священик Іван Озаркевич, який приїхав до Болехова 1884 р., займався спорудою нового храму, того, що стоїть сьогодні. У 1909 році церква посвячена митрополитом Андреєм Шептицьким. У травні 2009 року з нагоди святкування 100-річчя церкві надано статус собору.

Римо-католицький костел Вознесіння Матері Божої

Костел збудований в 1607 році. Його фундатором був гербовий шляхтич Микола Геджінський. У 1730-1738 роках, після пожежі, яка знищила костел, споруджено нову муровану святиню за кошти Понятовського. У 1739 році Архієпископ Вижицький освятив новий головний вівтар Успіння Пресвятої Діви Марії. У 1785 році через поганий фундамент костел завалився, богослужіння відправляли у старій дерев’яній святині Святого Хреста (збудованого в XVI-XVII ст). Точної дати будівництва нового мурованого храму немає. Відомо, що 1838 року храм було посвячено. Він функціонував до 1956 року. У радянські часи приміщення костелу використовували як спортзал для школи, згодом – книжковий склад, а ще пізніше, в 1971 р. до нього добудували три магазини. З 1991 року костел повернуто мирянам, тоді ж розібрано магазини. У 1992 році архієпископ Яворський поновому освятив костел Успіння Діви Марії. У 1994-2000 рр. храм відреставровано всередині. В 2000 р. зроблено новий вівтар. Архітектурний стиль – готика, перебудова на класицизм.

Інші пам’ятки

Ратуша. Була споруджена 1861 р, хоча закладена була ще в XVIII ст. Болехів отримав магдебурзьке право 1603 р, тоді ж почали споруджувати приміщення для міського магістрату. Достеменного опису давної ратуші немає. Сучасна ратуша розташована в центрі міста, на площі І. Франка. Це невелика одноповерхова споруда, у плані – у вигляді трапеції. Над входом здіймається ратушна вежа. На вежі на рівні третього поверху вмонтовано годинник. Годинник на ратуші (виготовлений львівським годинникарем Олексієм Бурнаєвим) відбиває години та чверті, а також грає різні мелодії. Вежу завершує оригінальний дах, прикрашений фігурними башточками зі шпилями. Архітектурний стиль – романтизм. Ратуша належить до пам’яток архітектури місцевого значення. Нині ратуша використовується за призначенням — у ній міститься Болехівська міськрада.
Готель Брюкенштайн у Болехові, збудований у 1900-1905 роках.
Житлові будинки кінця ХІХ ст. по вул. Коновальця
Житловий будинок (вілла) збудований на вул. Є. Коновальця, 4 в кінці 19 ст. Вілла належала родині Боренштейна. Архітектурний стиль – еклектика з елементами сецесії. Сьогодні це приміщення пологового відділення Болехівської центральної міської лікарні. Є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Збережено будинки відомої української письменниці і організаторки жіночого руху на Прикарпатті Ольги Кобилянської.