“Найчастіше люди не уявляють, що відбувається по той бік ширми”: відверте інтерв’ю з молодим сценографом театру ляльок

Інформатор спрямовує промені прожектора на творця персонажів франківського фантастичного світу. “Мені важливо, щоб глядач потрапив у казку”, — ділиться митець та фронтмен гурту «Кaravaliza» Дмитро Редька.

Франківськ огорнули дощові хмари. Дмитро зустрів Інформатора на вулиці, поділився парасолею та провів залаштунками театру ляльок до своєї майстерні — місця, де створюються казки.

Неділя, обід. На сцені відбувається вистава. Проте трохи далі, у майстерні, тиша. На столі можна помітити призупинений робочий процес: відкритий блокнот з нотатками, пензлі, на папері — сліди від змішування фарб.

Помітивши як Інформатор розглядає його робоче місце, Дмитро посміхнувся: “Інколи до нас приходять на екскурсії з дітками. Вони питають мене: “Ви на кожну виставу робите окремих ляльок?” Звичайно. У кожної казки свій світ — свій ведмедик, вовчик, лисичка. І ти точно будеш знати, що цей вовчик з цього світу, а цей — з іншого. Театр ляльок —  це мультивсесвіти. Світи цікавого, але малодослідженого мистецтва”. 

В якому віці ви зробили свою першу ляльку? Яка лялька ваша улюблена?

У дитинстві я не робив ляльок, але любив ляльками гратися: придумувати образи, створювати та змінювати голоси. Малював фантастичних істот, персонажів. Думаю, так і виникла любов до створення ескізів та ляльок. 

Коли ж я вступив на акторське — художня спеціальність взяла верх і я став сценографом. Адже саме сценограф створює образ ляльки, малює ескізи та віддає їх виконавчим цехам. 

Тож, свою першу театральну ляльку я зробив на третьому курсі, у 21 рік.  

Яка лялька ваша улюблена?

Мені дуже подобається лялька Каміло з вистави “Зимова казка” за однойменною п’єсою Вільяма Шекспіра. У нього дуже цікавий образ, костюми лягли лаконічно. Але якщо брати попередній спектакль, “Маляр і принцеса”, я дуже люблю ляльку короля. Мене захоплює її манірність, яка можлива завдяки майстерному оживленню ляльки актором театру Тарасом Винником.

Чи робите ви ляльки на замовлення?

У мене замовляли ляльок на “Культурний фронт”, військовому —  актору Черкаського академічного театру ляльок, Миколі Королю. Це були два коти: чорненький та руденький. І вони зараз там, на фронті, розважають військових. Для мене цей досвід був важливим. 

Тому так, я роблю ляльок на замовлення. Відповідально та ніжно підходжу до створення образів, адже важливо створити того персонажа, який потрібен. Вкласти в нього всю свою фантазію та любов, щоб лялька жила. 

Чи часто ви відвідуєте вистави над якими працювали?

Так, часто. Я на початковому етапі свого творчого шляху, тому для мене надзвичайно важливо бачити якомога більше різних вистав, включно з власними. Адже кожна вистава інша — навіть актори додають щось під час виступів.

Я спостерігаю за світлом і за тим як актор входить у світ, запропонований художником і режисером, як він там адаптовується, які привносить фішки. 

Згодом, я можу додати щось нове як художник: певні елементи, реквізит, який зробить виставу цікавішою, глибшою, наповненішою. Для мене перегляд власних спектаклів — це споглядання та робота над помилками. Позаяк, мені важливо, щоб глядач був заворожений, потрапив у казку. 

Що ви відчуваєте коли актор виступає з лялькою, яку ви старанно робили?

Для художника надзвичайно приємно, коли він бачить, що лялька живе. Що інструмент, в який він вклав свою душу, свою любов, свою фантазію — ожив. 

Коли художник читає п’єсу він бачить персонажа, малює його, створює разом з майстернями, аби актор вселив в нього душу, зробив із неживого живе. Відбувається ця магія оживлення ляльки, коли ти не звертаєш увагу на артиста. 

Дмитро задумався та відхилився на спинку крісла. 

Мені зараз прийшла асоціація… Це щось на подобі фільму про Франкенштейна. Є скажений вчений і він створює щось фантастичне, невідоме, що не могло б жити. І раптом, завдяки його дослідам, воно оживає. І він щасливий, бо його експеримент ожив. 

Єдине, що мене засмучує — це недбалість артистів до ляльок, коли у них немає культури поводження з інструментом. 

Український театр стає популярнішим завдяки нововеденням, яка ситуація з театром ляльок? 

Театр ляльок також не стоїть на місці. Він активно розвивається, наповнюється новими цікавими митцями, проєктами. Лялькових шкіл стає більше, що важливо, адже в 1990-х була лише одна Харківська школа мистецтва театру ляльок на всю Україну! 

Зараз відбувається впровадження інноваційних технологічних систем, наприклад, інша механіка ляльки, вистави за допомогою штучного інтелекту. 

Змінюються матеріали, лялька полегшується, артисту простіше нею грати.

Адже лялька може важити 8-10 кілограмів, а це велике навантаження на тіло, на організм. 

Коли ти працюєш з верховою лялькою, зверху на ширмі, а тобі потрібно грати щонайменше годину, затікають суглоби рук, плечей, спина. А якщо ще й понижена ширма, то ти працюєш на зігнутих ногах, м’язи яких у тебе постійно напружені — організм виснажується. 

Це дуже важка професія. Найчастіше люди не уявляють, що відбувається по ту сторону ширми. А там велика праця артиста, адже він має створити магію аби на ширмі лялька вільно жила: спокійно бігла, йшла, стрибала. 

Які сучасні тенденції спостерігаються? 

Ми можемо спостерігати за генезою дорослої сцени в професійних театрах, розвитком вечірньої сцени, збільшенням вистав для дорослих. Вириваємось із закоренілого бачення театру ляльок, з радянських стереотипів. Відбувається розвиток та поширення культури задля того, щоб вона лишилась і передавалась наступним поколінням. 

Театр ляльок завжди підіймав соціально-важливі теми, але зараз відкриваються нові жанри, збільшується вікова категорія дітей. До прикладу, з’явився бейбі-театр — театр для немовлят від 0 до 3 років, тобто ти з місячними дітками туди приходиш. Звісно, у них своя специфіка, режисер має продумати всі психологічні аспекти. 

Яка ситуація з дорослою сценою у франківському театрі ляльок?

Наразі з дорослих вистав у нашому театрі грається “Зимова казка”, “Все про жінок” та “Все про чоловіків” автора Миро Гаврана.. Проте, я намагатимусь збільшити цей репертуар цікавими, новими виставами для дорослих, наскільки це можливо. 

Скільки триває ваш робочий день? 

Назвемо це — ненормований робочий графік, бо творчість не передбачає рамок. Дмитро посміхається. 

Проте, звісно, є своя норма, яку треба відпрацьовувати.Тобто ти можеш працювати більше, але не можеш менше. 

Що ви б хотіли втілити в майбутньому на театральній сцені? 

Ідей багато. Хочеться втілити багато вистав для дорослих, цікавих п’єс. Зокрема,  поставити гарні вистави з різними режисерами: молодими, старшими, відомими та невідомими. Хочу отримати максимум знань та досвіду.

Цей театр прийняв мене у свої стіни, тепер я маю лишити по собі щось класне, щоб він і далі існував, був популярним, приносив щось важливе, цікаве для цього міста та й взагалі для театральної сцени України. 

Також маю маленьку мрію. Наша сцена може собі це дозволити, бо вона оснащена ямою. 

У театрі ляльок є ширмові вистави, розмір яких 1,70 см.  І яма потрібна для того аби зменшити ширму до 70 см, внаслідок чого збільшується дзеркало сцени і стає набагато більше простору для художника. 

До речі, далеко не кожен театр може похизуватись ямою на своїй сцені. 

Ви не тільки художник-постановник, але й фронтмен музичного гурту «Кaravaliza», як ви це поєднуєте? 

Я прекрасно поєдную себе як артиста на сцені, сценографа та вокаліста гурту «Karavaliza». Дмитро усміхається. 

Це все мистецтво, це все творчість. Воно переплітається та доповнює одне одного. 

Я щось малюю, слухаю якусь музику, до мене приходять рядки, я пишу вірші, ця поезія потім лягає на музику. Так створюються пісні до творчості гурту «Кaravaliza». 

Так само, ми щось граємо, співаємо, виступаємо, до мене приходять якісь цікаві думки, які потім дають мені поштовх для реалізації сценографії. Вони відкривають якісь потайні двері, нові ходи в розумінні того чи іншого матеріалу.

Я вчуся поєднувати і знаходити гармонію. Це для мене важче та цікавіше, аніж бути в конфлікті з собою. 

Чи плануєте написати якийсь музичний супровід під одну зі своїх вистав? 

Це було б цікаво, дякую за думку. До мене приходила така ідея, яку я пропонував Сашкові, гітаристу гурту. Чому ні, було б непогано. 

Я бачив проєкт, рівненський театр ляльок грав виставу «Ріпка» під музичний супровід гурту “Ot Vinta”. Тобто, вже таке є, було б цікаво втілити подібний задум з музичним оформленням гурту «Кaravaliza». 

Де можна послухати «Кaravaliza» наживо?  

Насправді виступи дуже несподівано з’являються у нашому місті, тому охочим нас послухати треба слідкувати за нашою сторінкою. Наразі ми більш сфокусовані на створенні нового матеріалу. Слухач чекає нові пісні. І я вважаю, це зараз набагато важливіше. 

Послухати нас онлайн можна на Spotify, YouTube Music, Apple Music, Deezer, навіть є SoundCloud. Ми зараз працюємо над  Buy Me a Coffee, щоб додавати якісь ексклюзивні матеріали для наших поціновувачів, які будуть донатити на розвиток нашої творчості. 

Ви з Донецька, чому обрали для життя саме Івано-Франківськ? 

У 2014 році моя мама дала клич, хто міг би нам допомогти. Відгукнулась та прийняла нас одна сім’я з Франківська. Відверто, ми думали, що це тимчасово, просто приїдемо відпочити. Ніхто нічого не розумів: як, що, куди. Усі події були ніби в тумані. Сподівались, що все закінчиться доволі швидко. Але, на жаль, ні. 

Коли ми зрозуміли, що справи йдуть кепсько, мама прийняла рішення повернути мене до Івано-Франківська, до сім’ї, що допомогла нам. Вони погодились мене прийняти. Тепер ця родина наші друзі.

Саме там я познайомився зі своїм найкращим другом, з яким я по сьогоднішній день спілкуюся, творю, і це прекрасно.

Я надзвичайно вдячний долі, за те, що отримав таких чудових людей. Та навіть радий, що переїхав саме у Франківськ. 

Бо не факт, що якби я залишився в Донецьку, я був би сценографом та зараз давав вам інтерв’ю. Скоріш за все, я б вчився на шахтаря або на якогось інженера, бо здебільшого у нас були такі спеціальності.  

Моє дитинство пройшло в Донецьку, юність — у Франківську, а мої чудові студентські роки — в Києві. Я надзвичайно люблю столицю. Це мої міста сили — Київ та Франківськ, два міста між якими я балансую. 

Чи має ваш гурт пісню про Франківськ?

Думаю, це може бути пісня “Я і Сонце”. 

Друга частину інтерв’ю про театр ляльок очікуйте скоро на сайті. 

Читати також: Обережно, “вибухонебезпечно” для мозку: у Франківську відкрилась екстраординарна виставка

Марина Валова

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com

Телефонуйте за номером 096 989 60 87