“Хамерман знищує віруси” в Івано-Франківську: про костюми зі шлунків, українську культуру та сенси

Ми готувалися до цієї зустрічі півтора місяця. Жили у ритмі постійного прослуховування пісень ХЗВ й вивчали інтерв’ю з Вовою Пахолюком та Альбертом Цукренком, щоб створити власний унікальний діалог із культовими виконавцями. Чи хвилювалися ми? Безперечно! Адже цей гурт стояв на старті нової української культури ще 28 років тому. Їхні образи — від костюмів із яловичих шлунків до концептуальних інсталяцій — руйнують звичні шаблони! Познайомившись із “Хамерманами”, ми запрошуємо й вас до щирої розмови з цими унікальними митцями далі в матеріалі.

Передає розмову з виконавцями Інформатор Івано-Франківськ

До вашої уваги ПЕРША ТЕКСТОВА ЧАСТИНА інтерв’ю, в якій йтиметься про сенси, українську культури, призначення людини й костюм з яловичих шлунків. Якщо ви не бажаєте очікувати на другу, то ми радимо переглянути повну відео-версію розмови на нашому YouTube-каналі:

Будемо вдячні за вподобайку, підписку та коментар!

Дарія Нагорна: Почну з того, що “Хамерман знищує віруси” народився з лона українського драм-н-бейсу та технопанку у 1996 році. За 28 років існування гурт пережив 2 прогнозовані апокаліпсиси у 2000 та 2012 роках, бачив 4 президентів та виступав для поколінь X, міленіалів та зумерів. “Хамермани” створюють хіти з тих часів, коли власники мобільних телефонів мали дві акційні секунди від “Djuice”, і до сьогодні, коли про них пише штучний інтелект наступне: “Хамерман знищує віруси” – це більше, ніж просто музика. Їхня творчість — соціальний феномен, що викликає роздуми, здивування, та, часом, шок”. 

Вова Пахолюк: Свята правда! Дуже класну роботу ви зробили, все, що ви тільки що перерахували, це все відповідає дійсності.

Альберт Цукренко: Я тільки про президентів думав, що от ми пережили багато, а тут прям такий (ред. текст).

Вова Пахолюк: Ні, ну дивіться. В нас дуже багато досягнень. За час існування гурта ми похоронили дуже багато форматів. Я пам’ятаю, що коли ми тільки стартанули, в журнал “Наш”, коли (ред. він) тоді був головним арт-виданням країни, ми туди відсилали наш фільм на VHS касеті. Розумієте, вже цього немає. Мобілки, ось ці Nokia маленькі, з яких Альберт симплував звуки для нашого якогось там альбому, їх також вже немає. Розумієте? Кучі людей, які з нами щось там записували або робили якісь колаби, їх вже немає.

Мені здається, що скоро в нас буде наступний лідніковий період і скоро з’являться тут динозаври знову.

ПРО УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ ТА НОРМАЛЬНІСТЬ АЛЬБЕРТА

Дарія Нагорна: Ми, власне, коли готувались, про це думали. Тому що гурт старший за мене на 4 роки. Тобто це величезний період… Що відбулось за ці 28 років? Як ви це опишете? Що відбувалось з українською культурою? Де вона народжувалась, де вона завмирала і де продовжувалась рухатися? 

Альберт Цукренко: Вона була на початку дуже пострадянською, не в сенсі, що вона була консервативною, як радянська культура, але вона була пострадянською в тому сенсі, що більшість діячів цієї сцени чи цієї культурної бульбашки не усвідомлювали українськість як цінність якусь. Тобто це було просто: “от ми тут і зараз щось робимо, клас, прикол, супер”.

А те, що без культури немає нації, це ми усвідомлюємо зараз. Що, власне, на ній будується нація.

Марина Валова: В одному зі своїх інтерв’ю, Альберте, ви вказали, що ви безнадійно нормальна людина. Як це? 

Альберт Цукренко: Ну що я не можу бути ненормальним. Що я з собою не зроблю — я дуже нормальний. Я дуже консервативний в багатьох сферах свого життя. Я вчора (ред. на дату зйомки) поговорив з розумною людиною — історикинею моди, й вона мені пояснила, що вибори, особливо, непрості вибори, це завжди складно для психіки. Тому людина в якихось сферах свого життя “економить” енергію не роблячи виборів, повторюючи одне й те саме, будучи, наприклад, консервативною в одязі чи консервативною в їжі й т.д. Тобто я в певних сферах свого життя дуже-дуже консервативний, а зате вивільнюється енергія для якихось інших речей.

СЦЕНІЧНІ КОСТЮМИ 

Марина Валова: А скільки часу вам потрібно, щоб зробити сценічний образ для виступу? 

Альберт Цукренко: Це треба Вову питати, бо частіше руками це все робить Вова і придумує частіше Вова.

Вова Пахолюк: Ну от, наприклад, на минулому концерті я дуже втомився вже від цих зло***чих костюмів і мені здається, в нас є певний перекос і що ми з гурту, який випускає нові пісні, перетворилися на гурт, який випускає нові костюми. Ми могли б у Коптєва виступать (ред. Міша Коптєв — український панк-кутюр’є) замість його шоу, настільки багато у нас костюмів. Можна придумати костюм за 2 хвилини, а можна ходити і по-ітогу вийти в якомусь г**ні. Ну як зазвичай ми це все і робимо. От я не знаю, немає відповіді.

Це такий же творчий акт, як і написання, наприклад, пісень.

Тому рецепта жодного немає, єдине що хочу сказати, сьогодні (ред. на момент зйомки) більш-менш для мене, як для людини, яка буде це все робити руками перед концертом, був день дуже легкий. Бо я в себе знайшов (ред. замовчує що), в мене там миші завелися, лазили… я колись купив 20 метрів не буду казать чого і поклав їх в кладовку. Там же кіт ночує на цьому, миші завелися, і просто цей рулон взяв з собою й ми сьогодні (ред. зйомка відбувалась в день виступу) з них будемо робити костюми.

Марина Валова: Тобто ще це буде? 

Альберт Цукренко: Костюми майже завжди робляться перед концертом, рідко коли ми можемо зробити їх такими, щоб просто покласти в сумку і поїхати в інше місто.

Вова Пахолюк: Я просто розумію, що зараз ми знаходимося на такій стадії еволюції нашій, що ще залучати ще якихось людей до костюмів, дуже важко, бо окрім “благодарочки” ми нічого не можемо їм дати. І тому ми намагаємось робити самотужки все це, ну а самотужки виходиться як? Ви бачили, як це все виходить.

Що ми вже, бачите, через ці костюми 6 років не виступали у Франику.

(ред. епатажні костюми Альберта й Вови у 2018 році обурили користувачів у Facebook, а згодом інцидент прокоментував міський голова Руслан Марцінків та доручив освятити місце виступу. Проти артистів було розпочато кримінальне провадження за звинуваченням у груповому хуліганстві. Згодом справу закрили)

Дарія Нагорна: Ви кажете, що ви не привозите із собою костюми, зазвичай, робите перед виступами. Як це відбувається? 

Вова Пахолюк: Як це відбувається? Я вам можу розказать. Альберт сидить і дивиться в телефон, я біля Альберта як портова (ред. змінено) повія, наворачую круги (ред. сміються). А він ніяк c**а не реагує і сидить просто. В нього на голові з’являється якась типу х**ня, якась ще х**ня. Альберт по-ітогу виглядає дуже круто! Аж раптом треба цю всю х**ню повторити і зробити мені костюм. Свистимо й до нас прибігає якась там тіпа дівчинка, яка пиво нам приносить. Я кажу: “От роби оттак-ся і отак”. По-ітогу Альберт виходить на сцену красивий, з мене все спадає, ось це все валиться, ось так стирчить як Пізанська вежа. Короче, ну ось так от якось і відбувається.

Що ми подарували ХЗВ перед початком інтерв’ю, дивіться у відео-бекстейдж в нашому Instagram:

ІСТОРІЯ ПРО ЯЛОВИЧІ ШЛУНКИ Й СОБАК 

Дарія Нагорна: А бували випадки на сцені, коли шматок костюма відлітає? 

Вова Пахолюк: Ми колись виступали на фестивалі в Хмельницькому, у нас були костюми зі шлунків корови… Ну от ви являєте, що таке вдягнути шлунок. Він висить увесь і якщо ти трішечки підстрибнеш, воно так починає, як скат (ред. відтворює руками рухи істоти). Мені це настільки набридло, що я почав просто відрізати куски, а виявилось, що там дуже багато місцевих собак. І я потім просто кидав їм ось це… В нас половина залу були собаки й вони просто ловили це зубами ці наші костюми й поїдали їх.

Альберт Цукренко: Потім вони тусили кілька тижнів й казали, що не могли їх розігнати з того місця, бо там дуже пахло “костюмами”.

Вова Пахолюк: Це ми робили костюми до Дня знань, це концептуальне мистецтво. Ніхто не зрозумів, в чому був прикол. Треба було зробити щось, що якимось чином на рівні сенсів пов’язано з процесом отримання й надбання знань. Ми вирішили зробити костюми зі шлунків, тому що… Знаєте чому?

Дарія Нагорна: Перетравлення?

Вова Пахолюк: Тому що в народі яловичі шлунки називають книжками. Да, бо вони так сконструйовані, їх коли миють від г**на (ред. показує руками як перегортаються сторінки в книжці).

Альберт Цукренко: Там такі складки дуже глибокі й воно так справді перегортується…

Вова Пахолюк: Я знаю чому це, бо в мене була собака. І я їй колись купував ось це, щоб вона їла.

Альберт Цукренко: При чому, коли крупна собака і їй треба багато їжі.

Дарія Нагорна: Я думала, що це пов’язано з тим, що людина отримує знання, перетравлює їх потім…

Вова Пахолюк: Це дуже слушне зауваження і дуже класний погляд на це все може бути.

Мистецтво — це ж не якась там стала форма, це ж типу такий процес, який потребує комуніканта на іншому боці, який, власне, все і вирішує. Те що ми там на себе вдягнули або наср**и на голови, або ще щось, це взагалі нічого не значить, якщо людина нічого не зрозуміла. То це просто пшик в небо і все.

СЕНСИ Й ПРИТЧА ПРО СІЛЬ 

Марина Валова: А ви тоді погоджуєтесь з думкою, що сенси створює реципієнт, тобто людина?

Вова Пахолюк: Авжеж, тільки так. А далі можна влаштувати круглий стіл і, наприклад, обмінятися думками про це.

Якщо в неї цей процес відключений, вона бачить просто двох ідіотів, блін, з м’ясом на голові. Немає красоти гри.

Альберт Цукренко: Що теж по-своєму забавно, але просто це такий рівень не той.

Вова Пахолюк: Ну це такий типу КВН може бути.

Дарія Нагорна: Ми дивились інтерв’ю за вашої участі, де питали вас про те, як ви ставитесь до хейту. У вас був спільний подкаст до ювілею Вови, тобто ви багато чого проговорюєте в публічному просторі і, якщо зайти в коментарі, то там висловлюють вам багато підтримки, що ви робите класні речі, це розумно, це цікаво, і ви самі казали про те, що ваш продукт для розумної людини. А що робити з тими, хто не розуміє?

Вова Пахолюк: Нічого, ми не несемо за них ніякої відповідальності. Якщо людина хоче прожити є**натом, це її власний вибір і ми тут нічого не зробимо. Багато людей так і проживають, не почавши думати. На жаль, так відбувається, що є люди, які собі раду не дають. Але вони ж так само потрібні, в них же є якась функція. Знаєте анекдот про “передай соль”?

Дарія Нагорна: Ні.

Вова Пахолюк: Суть полягає в тому, що людину Петро і Павло тормознули на вході до раю і питають, яка в неї була на Землі місія. А вона просто десь на якійсь вечірці передала сіль й це було головне, що вона зробила у своєму житті.

Можливо, не треба так недооцінювати людей, які нам здебільшого здаються поверховими, безглуздими взагалі, тупими й може в них є якась  сакральна функція, про яку ми просто не знаємо, а може вони самі про неї не знають.

Альберт Цукренко: Ну і врешті ми теж “сіль передаємо”…

Вова Пахолюк: Просто, може, в нас цей процес виглядає яскравішим, а так да, в кожного з нас своя функція.

Дарія Нагорна: Всі ми “передаємо сіль”…

Вова Пахолюк: Хтось може робить це непомітно, а мені хочеться… мені просто бракувало уваги, і я компенсую це творчістю ось це неподобство.

Читати також: Поштова скринька кохання: Інформатор Івано-Франківськ запускає новорічний проєкт

Над інтерв’ю працювали Марина Валова, Марта Маліборська та Дарія Нагорна. Щиро вдячні Cowabunga Sandwich Station за локацію для зйомки! В тексті збережено оригінальну мову респондентів, за винятком деяких слів, що були замінені відповідно до української літературної мови для полегшення сприйняття тексту. 

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com

Телефонуйте за номером 096 989 60 87