Марія Антоніна Кратохвіль: маловідома історія Блаженної, що віддала своє добре серце світу й прикарпатцям

“Цією публікацією про життя Блаженної Марії Антоніни Кратохвіль ми хочемо привернути увагу громадськості до особи Блаженної та поставити питання про необхідність встановлення памʼятника Блаженній на орієнтовному місці її могили у Меморіальному сквері”, – кажуть прикарпатські історики Петро Гаврилишин та Роман Чорненький. Ймовірно, широкому загалу невідоме ім’я Блаженної, проте значну частину свого життя вона віддала служінню прикарпатцям й саме тут трагічно пішла з життя від рук гестапо. 

Розповідають Петро Гаврилишин та Роман Чорненький у книзі “Станиславів: віднайдені історії”, передає Інформатор Івано-Франківськ

Народилася Блаженна Марія Антоніна 21 серпня 1881 р. у с. Вітковіцах поблизу чеського міста Острави (сьогодні у складі м. Острави -авт.) у польській римо-католицькій родині Яна Кратохвіль та Йоанни Колажик, будучи третьою дитиною із семи. Найстарший брат, первісток родини, помер у трьохмісячному віці, наймолодша сестра померла у десятирічному віці. Блаженна Марія Антоніна мала старшу від себе на два роки сестру Валерію, молодшу на вісім років сестру Ельжбету, та двох братів — молодшого на пʼятнадцять років Юзефа та молодшого на вісімнадцять років Кароля.

Під час святого таїнства хрещення 3 вересня 1881 р. Блаженна отримала імʼя Марія Анна. Батько родини працював ливарником чавуну на місцевій гуті (невелика фабрика з виробництва заліза – авт.) у Вітковіцах протягом 1879-1885 рр., згодом родина переїхала до м. Бельсько-Бяла на півдні Польці.

Саме тут Марія Анна розпочала навчання у початковій школі Згромадження Чину Сестер шкільних де Нотр-Дам (латинська абревіатура – SSND). Це Згромадження Римо-католицької церкви було утворене у 1833 р. в Німеччині, у м. Регенсбург в Баварії.
Засновницею його була Блаженна Марія Терезія Ісуса (1797-1879), світське імʼя Кароліна Герхардінгер. Харизмою Згромадження є безкоштовне навчання бідних дітей (спочатку дівчат – авт.) у початковій, середній школі та позашкільній освіті. Девіз

Чину – «Перетворюючи світ через освіту».

В час шкільного навчання сестри Згромадження зауважили багатий духовний світ та позитивні риси характеру Марії Анни: самоконтроль, спокій, розсудливість, радість, почуття відповідальності. Вони не боялися довірити своїй вихованці роль опікунки над ровесницями, були переконані в тому, що за їх відсутності, під оком Марії Анни діти були в безпеці. Саме Блаженна до своїх вчителів ставилася з глибокою вдячністю та великою повагою, тепло згадуючи по багатьох роках їхні імена. Після закінчення початкової школи Марія Анна допомагала сестрам Згромадження у праці із дошкільними дітьми. Стиль їхнього життя та служіння дуже імпонував молодій дівчині, і вона вирішила вступити до згромадження і присвятити своє життя Богу в службі для наймолодших. У травні 1901 р. Марія Анна вступила до кандидатури громадження Чину Сестер шкільних де Нотр-Дам у м. Бреслау (сучасна назва Вроцлав – авт.). В 1902 р. вона була направлена на навчання до вчительської семінарії у Білій Воді біля селища Яворнік.

Після навчання Марія Анна у 1906 р. із відзнакою склала екзамен зрілості (давня назва матура – авт.) у м. Цешині, водночас отримавши право викладання у школах із польською та німецькою мовами навчання. Вчительську працю Марія Анна розпочала у м. Карвіна, історичній області Тешинська Сілезія, поблизу пізнішого чеського кордону із Польщею. У цьому місті в 1894 р. граф Генрік Ларіш заснував початкову школу для дітей польських шахтарів, які працювали в його вугільних копальнях. Саме у цій школі і почала працювати молода вчителька, одночасно Марія викладала і в місцевій мінній школі для дівчат з польською мовою навчання. Цими двома школами опікувалися якраз сестри Згромадження. У класі, керівником якого була Марія Анна, навчалося 114 дітей.

Природний вчительський хист, набуті професійні навички, вміння розуміти потреби дітей допомогли молодому педагогу впоратися із такими чисельним класом. Після трилітньої вчительської праці, 27 вересня 1909 р. Марія Анна вступила до новіціату Згромадження Чину Сестер шкільних де Нотр-Дам у Бреслау, отримавши чернече імʼя Марія Антоніна. У той час у новіціаті перебувало 33 жінки. Свій новіціат майбутня сестра змушена була перервати, щоб набути забраклого їй вчительського стажу, та повернулася до школи у Карвіні. Перші чернечі обітниці Марія Антоніна склала 27 вересня 1910 р., після чого знову була направлена на шкільну працю до Карвіни. Протягом семи років сестра працювала у початковій школі з польською мовою викладання графа Генріка Ларіша на Колонії Nº 6 – «Копальні Генріка» та місцевій пʼятикласній жіночій школі, де навчалося 467 учениць. За цей час про неї залишилися відгуки як про добру черницю та зразкову вчительку.

У кінці 1917 р. Марія Антоніна переведена до Львова, де працювала вчителькою у девʼятикласній вищій приватній жіночій школі Згромадження Чину Сестер шкільних де Нотр-Дам та виконувала обовʼязки виховательки кандидаток на вступ до Згромадження. У Львові сестри розпочали свою працю та створили спільноту в 1904 р., через двадцять років тут був створений польський вікаріат Згромадження Чину Сестер шкільних де Нотр-Дам з осідком правління у Львові, а 7 квітня 1926 р. при ньому був відкритий польський новіціат. Вічні чернечі обітниці Марія Антоніна склала 11 серпня 1919 р. у Бреслау.

У 1925 р. настоятель польського вікаріату Згромадження Мати Марія Ярослава Бончек призначає її настоятелем новоутвореної спільноти Згромадження Чину Сестер шкільних де Нотр-Дам у Тлумачі. Одночасно вона була керівником інтернату і початкової школи та викладачем новоствореної вчительської жіночої семінарії у Тлумачі.

На новому місці Марія Антоніна із завзяттям взялася до праці, повоєнні часи були важкими, бракувало необхідних речей. Незважаючи на труднощі, сестрі вдалося відкрити інтернат та провадити його на високому рівні. У ньому за короткий час кількість учениць збільшилася до близько 100 осіб. Незабаром вчительська жіноча семінарія у Тлумачі здобула повні права публічні, що давало їй змогу отримувати державну дотацію. Завдяки цьому стали приймати до інтернату у великій кількості дівчат з бідних родин. Перший екзамен зрілості у вчительській жіночій семінарії у Тлумачі зробив добру рекламу закладу. До нього почали вступати на навчання не тільки мешканці Східної Галичини, а й із усіх регіонів Польщі. Було багато учениць із Верхньої Сілезії. Інтернат та семінарія були завжди переповнені, через що добудували для них нове приміщення. Як згадував у своїх спогадах директор семінарії, доктор, римо-католицький священник Миколай Вітковський: «Душею того закладу була настоятель, сестра Марія Антоніна Кратохвіль, сама високо кваліфікована вчителька, досконало обізнана з програмою і методами навчання та виховання вчительок».

Особливо директор семінарії підкреслював вміння настоятеля організовувати краєзнавчі подорожі та екскурсії учениць, переважно вони відвідували міста, копальні, фабрики, ознайомлювалися із промисловістю та історичними місцями у Верхній Сілезії.Випускниця семінарії, Антоніна Савіцька, з приємністю згадує часи навчання та зауважує, що Марія Антоніна вміла завжди знайти підхід до учениці, ще на початку її навчання виявити її схильності чи до співу, чи до музики, чи до інших сфер. Настоятель завжди була прикладом для наслідування серед учениць: «Сестра Марія Антоніна стала моїм особистим взірцем, шукала її товариства при різних можливостях. Найчастіше зустрічала Сестру Антоніну в каплиці, яка її організувала та спорядила в частині будівлі інтернату. До каплиці «бігала» часто під час великих перерв між лекціями – «з потреби серця»».

На думку учениці, Марія Антоніна випереджала епоху, запроваджуючи новаторську організацію процесу навчання та виховання. Дбала настоятель і про дозвілля учениць: «Організовувала вечори, під час яких було місце на музику, спів, народні танці, інсценізації літературних творів. Вчилися культурного способу проведення часу. Семінаристки не зачинялися в будинку. Виступали назовні під час релігійних урочистостей, в парафіяльному костелі, в залах тлумацького Соколу. Прикрашали своїми виступами свята історичних річниць».

Дбала настоятель і про щоденні прогулянки учениць на свіжому повітрі, незважаючи на пору року. Навчала догляду за своїм зовнішнім виглядом та одягом. Згідно спогадів більшості учениць, життя в інтернаті семінарії було досить родинним, як у справжньому домі. У Тлумачі також провадили сестри Згромадження Чину Сестер шкільних де Нотр-Дам працю на місцевій римо-католицькій парафії, допомагали у захрестії, оздоблювали вівтарі костелу. Учениці семінарії постійно опікувалися вівтарем св. Йосипа, про посередництво якого Марія Антоніна зверталася через молитву.В семінарії шкільна каплиця була посвячена на честь
Опікуна Святої Родини, спеціально для учениць вона уклала молитву до св. Йосипа.

Щорічною традицією у семінарії стало урочисте відзначення іменин Марії Антоніни. В цей день навчання не відбувалося, іменинниця схвильовано приймала численні привітання та подарунки. Квітів було так багато, що не вистачало їм місця у шкільній каплиці. З привітаннями приходили такожки еврено жителі Тлумача. Серед них були представники єврейської громади міста, які казали, що – «То дуже добра Сестра і для нас, євреїв.».

А місцевий пробощ Едвард Табачковський приходив часто на пораду до настоятельки у важких питаннях, казав про
неї так: «Маєте правдиву матір в особі Сестри Антоні-ни». Учні чоловічої місцевої гімназії завжди вітали іменинницю у супроводі свого оркестру. Після закінчення терміну настоятельки у Тлумачі в 1932 р. Марія Антоніна була переведена на працю назад до Львова. Ця подія неабияк засмутила учениць семінарії та мешканців міста, згідно спогадів сестри Згромадження Марії Чесла-ви Григерчик: «Цілий Тлумач плакав».

У Львові Марія Антоніна була призначена директором шестикласної початкової жіночої школи свого Згромадження. Після шкільної реформи 1932 р. девʼятикласна вища приватна жіноча школа Згромадження у Львові була переформована на шестикласну. Після її закінчення учениці найчастіше поступали до приватної жіночої гімназії Згромадження у Львові. Одночасно Марія Антоніна була призначена префектом кандидаток, вона виховала та підготувала до вступу в Згромадження більше тридцяти дівчат. В серпні 1934 р. під час Генеральної Капітули Згромадження Генеральна Настоятель Мати Марія Альмеда Шріцкер проголосила польський вікаріат самостійною польською провінцією із провінційним центром у Львові.

До її складу входили три спільноти у Львівському, три у Сілезькому, дві у Краківському та дві у Станиславівському воєводствах (одна у Тлумачі з 1925 р., та одна у Микуличині з 1936 р.). У 1935 р. до провінції увійшла спільнота у Наролю, в Любачівському повіті, а після Мюнхенської змови 1938 р. коли до Польщі від Чехословаччини перейшло Заолжя, до провінції увійшли дві спільноти у Карвіні та одна у Новому Богуміні.

Під час праці Марії Антоніни у Львові кожного року у школі проводилися волонтерські збори для допомоги найбіднішим. Перед святом св. Миколая, перед Різдвом та іншими великими святами сестри, учениці, їхні батьки приносили у великій кількості одяг, взуття, іграшки, солодощі, які розподілялися поміж сиротинцями, хворими, сліпими, бідними родинами. Із зібраної ученицями муки на шкільній кухні випікали святкове печиво для убогих. Як і в Тлумачі, учениці у Львові також багато подорожували по історичних місцях та памʼятниках природи. У співжитті із сестрами Згромадження Марія Антоніна була однаковою для всіх, як для старших, так і для молодших, не робила різниці, для всіх мала зичливе ставлення, добре слово.

В час, коли вона мешкала у львові разом із кандидатками до Згромадження, в монастирському будинку на вулиці Кадетській, 2, особисто готувала і подавала їм сніданок перед своїм виходом до школи. Полюбляла Марія Антоніна поратися у квітнику, сама його розплановувала та садила квіти. Найбільше їй до душі припали троянди та левконії. Вирощувала також полуниці, які плодоносили до пізньої осені, десерт з полуниці завжди смакував вихованкам.

З приходом радянської влади восени 1939 р. усі приватні школи Східної Галичини були націоналізовані, а ченці та черниці, які працювали вчителями, були звільнені з роботи. Така ж доля спіткала і Згромадження Чину Сестер шкільних де Нотр-Дам, школа та гімназія у Львові були переданні управлінню освіти, кандидатки були відіслані до своїх домівок, а новіціат розпущено. Цей час був болісним для Марії Антоніни, яка важко переживала відсутність праці та контактів із дітьми та шкільною молоддю. Керівництво Згромадження призначає Марію Антоніну настоятелем спільноти у Микуличині, де було девʼять сестер. До спільноти вона прибула у січні 1940 р., ще до її приїзду місцева влада нацоналізувала будинок Згромадження та поселила там львівських студентів, які за національністю були переважно євреями, а сестри жили в одній тісній кімнаті та часто хворіли від таких важких умов. Місцева влада хотіла повністю виселити сестер з будинку, однак Марія Антоніна перешкоджала цьому, зверталася із скаргами у різні інстанції, але все було безрезультатним.

У березні 1940 р. сестрам Згромадження наказали покинути свій будинок без права забрати із собою будь-які речі та переселитися до будинку Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії УГКЦ у Микуличині, де теж було тісно. Українські сестри виділили для сестер Згромадження три невеликі кімнати, а кухню вживали спільно. Поза всякими невигодами і недостатками, різницею національною та обрядовою, між сестрами двох Згромаджень панувала правдива згода. Важке матеріальне становище змусило римо-католицьких сестер шукати заробітків, зокрема працювати у наймі в полі та в лікарні. Одна з сестер опікувалася дворічною донькою судового прокурора, якогось Касінського, нібито утікача із Варшави. Настоятель Марія Антоніна працювала із сестрами в полі, а також протягом багатьох місяців прала білизну в інфекційній лікарні. Часто спільнота жила напів голодна, а настоятель не мала можливості дістати потрібної кількості хліба. Важким ударом для сестер був арешт та депортація у Казахстан в червні 1940 р. сестри Марії Августини Зелінської із родиною, у якій вона працювала.  Сестри Згромадження в Микуличині жили у важких умовах, самі терпіли не достаток.

Не зважаючи на такі умови, Марія Антоніна зуміла організувати разом із сестрами висилання продовольчих та речових посилок для людей, вивезених на Сибір. Влітку сестри збирали в лісі ягоди, малину, які вимінювали на різні товари або матеріал, з якого шили плаття, фартушки та інші речі для депортованих.

Одна із сестер з різних решток матеріалів шила пантофлі. Також сушили хліб на сухарі і заготовляли крупи для посилки на Сибір.
Після нападу Німеччини та її союзників на СРСР, окупації Станіславської області угорськими військами у липні 1941 р. сестри Згромадження повернулися до частини свого будинку, у якому уже розміщувалася школа. Місцеві римо-католики шукали підтримки та розради у Марії Антоніни, вона допомагала всім потребуючим, приготовляла дітей до Першого Причастя.

Щоб вижити, сестри прали білизну угорським воякам, взамін отримували продукти. Заробітків не вистачало навіть на їжу. В цей час сестри жили дуже скромно, харчувалися тільки двічі на день. Виживали за рахунок допомоги добрих людей, виїжджали за продуктами до сусідніх сіл, а вночі займали чергу по продовольчих картках.

Ранньою весною 1942 р. у Микуличині затримався транспорт угорських євреїв, яких вели на знищення. Там були цілі єврейські родини. Сестри Згромадження віддали знедоленим усі свої продукти: суп та хліб, а дітям – молоко та чай. Єврейські матері сердечно дякували сестрам за допомогу. Після декількагодинної зупинки єврейський транспорт рушив в напрямку Станіслава. На початку липня 1942 р. Марія Антоніна поїхала до провінційного настоятеля до Львова, щоб розповісти про важке становище сестер у Микуличині.

Повернулася вона до сестер 9 липня 1942 р. з повним кошем продуктів, однак спожити його вони не змогли, бо того ж дня були усі сестри спільноти арештовані гестапо.Після ретельного обшуку гестапівці наказали сестрам покинути будівлю, не дозволивши взяти із собою жодних речей. Під конвоєм чотирьох поліцейських з автоматами сестер поміщено у гмінну вʼязницю, по дорозі їм заборонили розмовляти між собою. Разом із сестрами було арештовано дві жінки, які випадково були у їх будинку. Офіційним приводом для арешту гестапо подало підозру у співпраці сестер із підпіллям. Усіх сестер помістили в одну камеру, а двох жінок в іншу.
В камері сестри відбули Святу годину, бо то був четвер, на ній Марія Антоніна духовно пдготувала сестер до вʼязниці: «Сестри, не знаємо, що нас чекає. Приготуймося на найгірше. Ми є у ворожих руках, найгірше нас може спіткати, але приймемо то як Волю Божу для нас».

Уночі Марію Антоніну забрали на допит до команди гестапо у Татарів, а наступного дня усіх сестер перевезли вантажівкою до Станиславівської вʼязниці гестапо. Над сестрами Згромадження жорстоко знущалися, висміювали, систематично катували, а особливо діставалося Марії Антоніні як настоятелю.

Примушували гестапівці сестер до молитви, але «по-своєму» – змушували годинами стояти біля стіни по стійці струнко із піднятими догори руками. В увʼязнені сестри спільно шепотом молилися, сидячи на коці на підлозі. Молилися за вʼязнів та за навернення їх катів, що знущалися над всіма. Годували вʼязнів дуже погано, а Марія Антоніна завжди віддавала свій кусочок хліба – «дуже потребуючим».

Двічі на тиждень із вʼязниці вивозили людей до лісу на розстріл. Настоятель робила іспити совісті, готувала духовно вʼязнів до найгіршого – страти. Одного разу Марію Антоніну витягнули із камери наглядачі та жорстоко побили тільки за те, що запитала одного із них, чи не на розстріл повезли знайому єврейську жінку із Тлумача. Приходячи із допитів побитою, скривавленою, ніколи вона не скаржилася на біль, а лишень молилася за навернення гестапівців.

Звільнили сестер Згромадження із вʼязниці 26 вересня 1942 р., Марія Антоніна була майже непритомною. Вона не змогла утриматися на ногах, впала у вуличну пилюку. Сестри відвезли її до Польського комітету допомоги політичним вʼязням, а згодом до Згромадження Чину Сестер Служебниць Дембіцьких. Останні з великою сердечністю прийняли звільнену сестру, привели капелана та лікаря. Марію Антоніну відправили до інфекційної лікарні, у якій на питання про імʼя батька сказала: «Батько, мій батько… Батько наш, який є на небі». Були це останні її слова. Померла Блаженна Марія Антоніна Кратохвіль 2 жовтня 1942 р. від катувань та плямистого тифу, яким захворіла у вʼязниці. Похована вона була 4 жовтня 1942 р. на головному християнському кладовищі Станиславова по вулиці Сапіжинській (тепер Незалежності). Нам вдалося розшукати документальну інформацію про запис точного місця поховання Блаженної – «на Новому полі 3 до ями в 4-м ряді від алеї за гробом сестри служебниці Яскульської.
Алея головна на долину.». День памʼяті Блаженної Марії Антоніни Кратохвіль відзначають 12 червня, вона є покровителькою римо-католицької єпархії Острави-Опави у Чехії.

Читати також: Історія міста, що потрапила до Книги рекордів України: франківський здобуток у власний день народження

Текст узято з книги “Станиславів: віднайдені історії”

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com

Телефонуйте за номером 096 989 60 87