Спадщина Габо: як родина Ватуйчаків з Франківщини популяризує культуру під час війни

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, збереження української культури у всіх її проявах — чи не найважливіше завдання. Щемливі відео з військовими, котиками, діями цивільних, переспіви старовинних пісень, створення нових композицій, фільми про воєнні злочини — усе це кроки до утвердження справжньої державної самобутності. Серед тисяч історій спротиву й збереження свого — розповідаємо про гуцульську родину, яка показує, чому важливо берегти й популяризувати власну культуру. Говоримо про Габо — Володимира Ватуйчака: гуцула, ветерана війни та талановитого музиканта, що залишив після себе вагомий музичний спадок.

Інформатор Івано-Франківськ ділиться надбаннями Володимира Ватуйчака на основі розмови з його донькою — Роксоланою Ватуйчак, знаною як “Ватра”

Почнемо зі слів Габо, що для багатьох стали символом братерства: “Для нас для братів…, а я переконався в тім, що на війні найбільше братів”.

Цими словами Володимир починав свій день на війні. Для нього музика була способом підтримати побратимів і зберегти гуцульську культуру.

Роксолана ексклюзивно поділилася рядками пісні, яка стала символом боротьби та пам’яті для побратимів Володимира:

Хто б як на світі не жив,
Хто любив, хто прощав, хто терпів,
А я переконався в тім —
На війні найбільше братів.

Коли брата чекала сестра,
А коханого ждала дружина,
А мати чекала, чекала —
Не дочекалася сина.

А ми по зброї брати,
Ми йшли по Донбасу степами.
Одна лиш різниця є втім,
Що не від однієї мами.
А ми по зброї брати,
Ми йшли по Донбасу степами.

Шлях митця і воїна

Володимир Ватуйчак народився у мальовничому селі Бистрець на Гуцульщині. З дитинства писав поезію й пісні у гуцульському стилі. Його сценічне ім’я — Габо (сильний духом чоловік).

Бистрець — село з багатою історією. Його перша згадка датована 1893 роком, а Іван Франко не раз бував тут. Звідси родом і польський письменник Станіслав Вінценз, який повернувся у маєток після ув’язнення, а пізніше емігрував.

У 1934–1938 роках у Бистреці польський композитор Станіслав Мерчинський записував гуцульські пісні. Тут же розташована високогірна полонина Гаджина — місце випасу худоби й збереження стародавнього полонинського побуту.

Першу патріотичну пісню “Запали свічку” Габо написав під час Революції Гідності. Згодом з’явилася “Чорний дим”, присвячена загиблому на Майдані сотнику Сергію Дідичу.

Габо популяризував гуцульську культуру на численних фестивалях і прищеплював любов до неї доньці Роксолані.

До повномасштабної війни на Гуцульщині відбувалася низка музичних фестивалів, серед яких — Via Carpatia. Цей фестиваль поєднував культурну, інтелектуальну й розважальну програми.

Також гуцульську музику популяризував проєкт Hutsul Planet. Його альбом “Музика Гір” поєднав народні мелодії з фольком, джазом, роком і симфонічною музикою. Трембіта, дримба, сопілка, скрипка, цимбали, дуда, ріжок — усе це ожило в сучасному аранжуванні.

“Важливо зберегти унікальну гуцульську культуру, показати світові її цінність. Ми прагнемо довести, що гуцульська музика може звучати із симфонічним оркестром, джазом і роком”, — йдеться у матеріалі Радіо Свобода.

Родинний талант

Роксолана “Ватра” вперше вийшла на сцену у п’ять років разом із батьком. Вони здобули перше місце у номінації “родинний дует”.

Габо виконував складні композиції, зокрема “Чорногора”, що принесла йому Гран-прі на фестивалі “Чукутихи” у Криворівні 2021 року.

Він майстерно грав на гітарі, лірі, дримбі, тилинці, трохи на баяні й трембіті. На останній — тільки під час коляди біля церкви.

Інструменти, якими володів Габо

Трембіта

Найвідоміший гуцульський інструмент, найдовший у світі. Легка, проте потребує неабиякої майстерності. Її звук чути на 10 км. Трембіту використовували в усіх подіях гуцулів — від весілля до похорону.

Дримба

Або варган. Один з найдавніших інструментів. Звуки дримби вважають медитативними й навіть цілющими.

Колісна ліра

Європейський інструмент, що прижився на Гуцульщині. Звучить завдяки обертанню колеса, яке торкається струн. Іноді поєднувалася з кобзою.

Телинка

Телинка Kazarka — це розбірний духовий інструмент із налаштовуваним свистком. Вона нагадує видовжену флейту, але не має аплікатурних отворів — лише два відкриті кінці: мундштук і раструб.

Інструмент має діатонічний лад (гармонічний мажор). Закриваючи раструб, музикант може добувати додаткові звуки — залежно від майстерності.

Телинка (також тилинка, теленка) складається з двох металевих трубок, які легко розбираються для транспортування (довжина в зібраному стані — 50–65 см). Завдяки змінному нижньому корпусу можна швидко міняти тональність (До, Ре, Фа, Соль).

Свисток регулюється: перший корпус виконує роль зуба у голоснику і може зміщуватись та обертатись, змінюючи звук, кут атаки повітря й тембр.

Музика на війні

Однією з найвідоміших пісень Габо стала “Дощ валит” — символ спогадів і фронтового братерства.

З початком повномасштабної війни Володимир добровільно пішов захищати Україну. Навіть на передовій знаходив сили співати й підтримувати побратимів.

“Коли тато приїжджав у відпустку, всі казали не “Привіт, Габо”, а “Дощ валит!”. Ця пісня у нас на Гуцульщині знана всіма”, — згадує Роксолана.

Разом із побратимами він організував на Донбасі гуцульську коляду. Тоді Габо попросив передати сердаки, сорочки, бартки (топірець).

“Ми з мамою здивувалися: “На Донбас?” — “Так, на Донбас” — відповів тоді тато”, – ділиться Роксолана.

Його остання пісня була присвячена 201-му батальйону — запис зберігся лише у телефоні доньки.

Шлях Ватри

Роксолана — вчителька, волонтерка, майбутня письменниця. Змалку виховувалася у любові до рідного краю. Першу поезію написала після Майдану, ще у четвертому класі.

За два роки її твори здобули відзнаки. Вона виросла на повстанських піснях і пише на патріотичну й духовну тематику.

“Першу патріотичну пісню я написала у перші дні повномасштабного вторгнення”, — каже вона.

Наступні твори присвятила хресному, полеглому воїну Степану Потяку, і батькові. Роксолана продовжує його справу: волонтерить, пише музику й працює над книгою з QR-кодами на записи Габо. Вона мріє видати її в серпні до річниці смерті батька.

“У всі часи важливо берегти й популяризувати своє. Як робив мій батько. Треба пам’ятати свої пісні, культуру, національний одяг і передавати це далі”, — наголошує Роксолана.

Вона переконана: культура — це теж зброя. Мова, діалект, звичаї — усе це зберігає нашу унікальність.

“Я теж гуцулка. Я люблю свій край і хочу зробити його знанішим. Планую музей гуцульського побуту, табори для дітей, книгу про будні воїнів-гуцулів на війні”, — каже Роксолана Ватуйчак.

Пам’ять і місія

Коли українська культура знову стає інструментом спротиву, збереження гуцульської спадщини набуває особливого сенсу.

Родина Ватуйчаків — приклад того, як через пісню, традицію й пам’ять про предків можна берегти й популяризувати національну ідентичність.

Після смерті батька Роксолана перетворила родинну творчість на справжню культурну місію. Їхня історія — про глибоке розуміння цінності гуцульської культури як живого коду української самобутності.

Довідка: 

Володимир Ватуйчак народився 16 вересня 1976 року в селі Бистрець. Працював будівельником, виконував власні пісні, був активним учасником культурного життя Гуцульщини.

З початком повномасштабного вторгнення став добровольцем, служив у 201-му батальйоні 102-ї бригади територіальної оборони.

Демобілізований 29 липня 2024 року, помер від важкої хвороби 16 серпня. Похований у рідному селі.

Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.

Матеріал підготовлений Христиною П’ятнюк у межах курсу “Журналістика рішень” від Kyiv Media School.

Читайте також: Ринг, війна, поранення – і знову ринг: історія 23-річного ветерана з Франківська

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com

Телефонуйте за номером 096 989 60 87