7 жовтня в книгарні «Сенс» відбулась зустріч з дослідницею, літературознавицею, професоркою Києво-Могилянської академії Вірою Агеєвою, яка презентувала свою книгу «Проти культурної амнезії».
Повідомляє Інформатор Івано-Франківськ.
Книга – це збірка есеїв, написаних в різні роки, об’єднаних ідеєю необхідності збереження національної культурної пам’яті на місцевому і державному рівні. Україна має такий досвід впродовж ХХ століття, коли офіційна влада намагалась знищити або перекрутити факти, а мистецькі твори стали джерелом збереження правди.
Назва зустрічі «Де шукати пам’ять, коли спалено національну бібліотеку?», відсилає до подій травня 1964 року, коли відбувся підпал Державної бібліотеки Академії наук УРСР, зокрема відділу україністики, де згоріли сотні унікальних видань, документів і рукописів. Це був один із багатьох злочинів влади проти національної ідентичності українців.
Віра Агеєва згадала і про знищення вітражу «Шевченко. Мати», до створення якого доклав руку і франківський художник Опанас Заливаха. Створений до 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка на замовлення ректорату Київського університету, вітраж був знищений, оскільки був «ідеологічно і художньо неприйнятним».
«Іван Швець, ректор університету, світоч культури прийшов і дуже старанно потоптався по цьому склу, по обличчю Шевченка», – розповіла пані Віра.
Однак попри такі дії влади, українські митці знаходили можливість зберігати особливості національної ідентичності, факти життя і побуту, боротьби і протистоянь українців.
Складні історичні умови і потрясіння, водночас, створювали підґрунтя для «вибуху творчості». Так, перша світова війна принесла багато горя, але дала можливість на десятиліття продовжити українську культурну діяльність на Галичині. І у 1928-1929 роках побачили світ знакові українські романи; «Дівчинка з ведмедиком» Віктора Петрова-Домонтовича, «Майстер корабля» Юрія Яновського, «Сонячна машина» Володимира ВІнниченка, «Місто» Валер’яна Підмогильного і багато інших.
У 1960-ті роки радянська влада дозволила деяким митцям поїхати до США і Канади, щоб довести західному світу, що у СРСР немає утисків національної культури. Так з’явилась можливість таємно привезти в Україну твори українських письменників, які були в еміграції або друкувались тільки за кордоном.
«Станіславський феномен» 1980-1990-х рр., коли на теренах Франківщини забуяли твори постмодернізму, теж став можливим завдяки накопиченню культурного і історичного багажу.
Та з початком незалежності, Україна зіштовхнулась з новими викликами. За словами Віри Агеєвої, вона тривалий час вважала саме мову ключовою ознакою нації. «Але зараз мені це так не виглядає, – ділиться думками мовознавиця. – Мова – дуже важлива ознака нації. Але найважливіше – те, що ми пам’ятаємо».
На її думку, мало знести пам’ятники загарбникам і колонізаторам, необхідно повертати імена тих, про кого мовчали тривалий час.
«У нас немає жодної меморіальної дошки Валер’яну Підмогильному, тільки одна дошка Євгену Плужнику, у нас багатьом київським митцям немає дошок, Домонтовичу, найкращому українському романісту. Але при цьому є як мінімум дві меморіальні дошки Мандельштаму. При цьому їх поставили після 2014 року», – зазначає Віра Агеєва.
Тож, на думку науковиці, навіть в сьогоднішніх реаліях війни, ми маємо працювати над збереженням культурного надбання і культурної пам’яті.
До теми: В Івано-Франківську провели «круглий стіл» на тему збереження пам’яті про захисників і захисниць
Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
