У перший день Різдвяного посту в центрі Верховини зібралися близько пів сотні людей. Вони вийшли на другу в селищі акцію-нагадування на підтримку військовополонених та всіх зниклих безвісти. До дійства долучилися й журналісти Інформатора, аби розповісти історії тих, кого досі чекають удома.
Пише Христина П’ятнюк спеціально для Інформатора Івано-Франківськ
Це вже друга акція-нагадування у гуцульській столиці. Перша відбулася 30 березня цього року й розпочалася автопробігом. Тоді небайдужі разом з організаторами стартували о 9:00 з Косова. О 10:30 колона з закликами про звільнення полонених і нагадуванням про зниклих безвісти проїхала через Буковець і Верхній Ясенів та зробила зупинку у Верховині. Далі маршрут пролягав через Ворохту, Татарів, Микуличин, Яремче, Делятин, Ланчин, Саджавку, Коломию та Яблунів, після чого учасники повернулися до Косова.
Більше про першу акцію читайте нижче:
Організаторами акції виступили громадська організація “Нескорені серця України” та представники всеукраїнського об’єднання “Тризуб” ім. Степана Бандери.
Цього разу до дійства знову долучилися родини зниклих безвісти захисників із Верховини. Серед них — Любов Жінкевич, сестра зниклого безвісти Назарія Ванджурака, позивний “Ванджа-Назік”, та Ганна Ванджурак — дружина зниклого безвісти Володимира Ванджурака, позивний “Кум”.
Володимир зник 25 грудня 2024 року. Він служив у 425-му окремому штурмовому полку “Скала” на Покровському напрямку, де тривають активні бойові дії. За словами Ганни, невдовзі мине рік відтоді, як чоловік перестав виходити на зв’язок.
“Нам дуже важко, але ми надіємося, що нам допоможуть повернути наших чоловіків. Ми будемо чекати й виходити на ці акції доти, доки наші рідні не повернуться додому. Дякую всім за підтримку”, — каже Ганна Ванджурак.
До акції долучилася й Ганна Косован. Її 37-річний син зник 29 серпня 2023 року. Він вирушив на бойове завдання разом із побратимами й з того часу про його долю немає конкретної інформації — лише різні версії.
Жінка переконана, що держава має більше уваги приділяти родинам зниклих безвісти та військовополонених, а також підтримувати подібні акції. Водночас її обурює мала кількість учасників заходу, попри те що зниклих та полонених — сотні.
Попри все, Ганна вірить, що її син живий і повернеться додому, де на нього чекають дружина та двоє дітей.
“Мій син — дуже життєрадісний і відданий патріот. Часто дивувалася, звідки в нього стільки любові й мужності до своєї країни. Сьогодні боляче бачити, що нас так мало, коли пропали стільки людей. Така легковажність обурює”, — говорить Ганна Косова.
Ще одна учасниця заходу — Аніта Поляк із села Рівня. У неї зник старший брат, Володимир Мельничук, якому було лише 23 роки. Він любив техніку, прогулянки, підтримував сім’ю й допомагав іншим. Уже понад рік він вважається зниклим безвісти.
У 18 років Володимир пішов на строкову службу, у 20 — став на захист країни. Спочатку служив у Полтавській області, а згодом його перевели на Бахмутський напрямок, де під час виконання бойового завдання він зник.
“Ми надіємося, що він скоро повернеться. Робимо для цього все можливе й неможливе. Він мріяв про завершення війни й про те, щоб побратися зі своєю коханою”, — каже Аніта.
Дружина Володимира Рибуна, розповіла, що він зник 4 січня 2025 року під Куп’янськом. Служив спочатку в Єгерській бригаді, пізніше перейшов до “Едельвейса”. Чоловік повернувся в Україну з Німеччини й одразу став на захист Батьківщини. У родині залишилися троє дітей.
“Це дуже важко — залишитися самій із трьома дітьми. Але хочу звернутися до всіх матерів, дружин, дітей і небайдужих: не опускайте рук. У нас один біль на всіх. Вони стояли там не для того, щоб ми щодня плакали. Вони хотіли, щоб ми жили. Ми не маємо права здаватися”, — говорить жінка.
Своєю історією поділилася й Оксана Слюсарчук — донька зниклого понад два роки тому військовослужбовця Василя Слюсарчука.
Вона розповідає про батька як про веселу, компанійську людину, що любила жарти, гру на гітарі та “коронну” страву — смажену на шпаргаті картоплю. Попри замкнутість у складні моменти, він завжди був готовий допомогти іншим.
“Сьогодні ми прийшли на акцію з прапором, який ще з часів Майдану. На ньому написано: “Не бійся, нас вийдуть мільйони”. Це нагадування про те, що наша сила — в єдності та кількості”.
У березні 2022 року чоловік мобілізувався за повісткою. Уже після Великодня поїхав на схід, де воював півтора року й став командиром відділення.
“Коли тато зник, життя розділилося на “до” і “після”. Але я щиро сподіваюся, що колись він сам розповість цю історію — нам або майбутнім онукам. Зниклий безвісти — це не крапка. Поки в нас вистачає сил, ми будемо його шукати й, вірю, повернемо додому”, — каже Оксана.
Після основної частини акції учасники вирушили до Алеї пам’яті полеглих захисників з Верховини. Там священнослужителі відправили молитву за загиблими та за мир в Україні.
Інформатор наголошує на необхідності долучатись до акцій.
Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.
Читайте також: Воркшоп для ветеранів, військових та їхніх родин пройде в Івано-Франківську
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
