Замість випуску з академії – фронт: як молодий офіцер з Прикарпаття встав на захист України

Він був студентом випускного курсу Національної академії НГУ, коли почалось повномасштабне вторгнення. Мар’яну Савчуку довелось вчитись приймати рішення, допомагати побратимам, рятувати їх життя прямо під ворожими обстрілами.

Як прикарпатець пройшов шлях від курсанта до бойового офіцера, розповідає Інформатор Івано-Франківськ з покликанням на пресслужбу 50 полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України.

Дев’ять років військової служби Мар’яна Савчука – це шлях від строковика до досвідченого бойового офіцера, який пройшов через пекло повномасштабної війни. Його історія почалася у 2017 році зі строкової служби, а продовжилася навчанням у Національній академії НГУ. Але замість урочистого випуску в червні 2022 на курсантів чекали зовсім інші випробування.

«Мій бойовий шлях розпочався 24 лютого в місті Києві. Ми виконували завдання, будучи курсантами, з охорони та оборони таких державних об’єктів, таких як Верховна Рада та Кабінет міністрів України», – розповідає Мар’ян Савчук.

Перші місяці повномасштабного вторгнення Мар’ян з іншими курсантами провів у столиці. Вони не вступали у прямі бої, але щодня були готові протидіяти диверсійним групам, які намагалися пробратися до державних будівель. Напруга була постійною – кожна хвилина могла стати останньою.

«Був такий випадок, що позаду приміщення Верховної Ради, зі сторони стадіону Лобановського, підійшла диверсійна група і вступила в бій з військовослужбовцями однієї з бригад. Наші побратими впорались з диверсантами за 10 хвилин», – згадує гвардієць.

У січні 2023-го офіцер перевівся до підрозділу, який невдовзі вирушав на фронт. Пройшовши злагодження, бійці відправились на передову. Там Мар’ян командував взводом і був в першій ланці медичної евакуації. Він пригадує, що це було справжнє пекло під постійними обстрілами. Скільки евакуацій провів, Мар’ян не рахував, але роботи було багато, і працювати було важко.

«Основним завданням була евакуація поранених з позицій – те, що військові називають “першим коліном”, у зв’язку з тим, що ми витягували поранених з позицій і доставляли до автотранспорту. Хлопців переносили з позицій на ношах не одну сотню метрів, нерідко під ворожими обстрілами. Той запах запеклої крові, поту та пороху я ніколи не забуду – він періодично згадується, коли відчуваю запах диму», – розповідає гвардієць.

На фронті небезпека поруч щодня. Саме там офіцер отримав осколкове поранення. Цей день Мар’ян пам’ятає дуже добре – він був дуже насиченим. О 4 ранку його розбудили, бо сімох побратимів було поранено. Потрібна була термінова евакуація.

«Хлопців швидко знайшли на позиції. Згадую, як у ямі побачив хлопчину, який лежав обличчям донизу. Я швидко його перевернув, перевірив пульс. Він дихав, на слова реагував, пробував щось відповідати, але йому не виходило. Швидко оцінив поранення, наклав турнікети, і, не гаючи часу, пораненого евакуювали», – пригадує військовий.

Того ж дня почалися ще сильніші обстріли. Було багато поранених.

«Ми висунулись на евакуацію на одну з позицій. Коли виносили чергового побратима, нас засік ворожий дрон, та почав працювати танк. Ми залягли у вирві. Я побачив за 7 метрів від себе товсту сосну, швидко перебіг та заліг під неї – в той же момент в місце, де я був до цього, влучив снаряд з танку. Відчув сильний удар у руку. Знов влучання в те ж місце. Прийняли рішення негайно звідти виходити та без передишок продовжили евакуацію товариша», – розповідає гвардієць.

Коли завантажили його у БТР, повернулись ще за одним пораненим, і в цей час прикарпатець відчував, як німіє рука. Пізніше в бліндажі у нього виявили два поранення в плечі та передпліччі. Тепер евакуації потребував він сам. Офіцера за декілька етапів доправили до краматорської лікарні, де хірурги витягнули два уламки від снаряду.

Згодом, як зібралися з хлопцями в Івано-Франківську, до нього підійшов один боєць і представився:

«Мій позивний Хімік. Пам’ятаєте хлопця, який лежав у ямі обличчям до землі. Завдяки тому, що ви мене тоді швидко евакуювали, я зараз живий. Дякую!»

Зараз Мар’ян продовжує службу, його підрозділ виконує багато важливих завдань, в тому числі і на Прикарпатті. Його історія – про мужність, самовідданість і про те, що справжні герої не шукають слави. Вони просто роблять свою роботу, рятуючи життя побратимів під вогнем ворога.

Читати також: «Вони рятують руки тих, хто нас захищає»: у Франківську відкрили фотовиставку «Руки між життям і війною»

Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.