Як створюються ляльки, чому важливі їх розміри і вага, як папір, тканина, дерево перетворюються на образи, що стають улюбленцями дітей і дорослих.
Про це Інформатор Івано-Франківськ поспілкувався з майстрами-художниками академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки.
Художниця-постановниця театру Любава Бай вчилась у Львові на ілюстраторку, але, дізнавшись про вакансію у театрі ляльок, вирішила спробувати. І тут у нагоді стала попередня, профтехнічна освіта, де вона вчилась працювати з різними матеріалами і техніками.
«Найбільше мені подобається у своїй роботі те, що вона не повторюється. Навіть якщо це ті самі техніки, навіть якщо це ніби процес виробництва, він творчий. Чи це буде лисичка, чи якийсь дідусь, чи мара – це завжди буде щось різне. Кожен раз ти робиш щось нове, вивчаєш щось нове. І дуже багато роботи в матеріалах, що мені подобається, що мене цікавить. Не дає розслабитися», – розповідає Любава Бай.
За її словами, основою для майбутньої ляльки може бути будь-що, від пакета до пінопласту, від картону до поролону.
«Основою може що завгодно бути. Для творчої людини будь-який матеріал має потенціал. У правильних руках його можна використати правильно», – наголошує майстриня. А своєю улюбленою лялькою називає… Чортика.
«Це трошки погано, насправді, – сміється Любава Бай. – Театр ляльок – це ж про комунікацію з дітьми, перш за все, і вартувало би зосереджуватись більше на добрих персонажах і світлих персонажах, щоб показувати, що ми маємо бути на стороні добра.
Але негативні персонажі, вони зазвичай мають трошки цікавіший характер і цікавішу персоналіті, там є більше за що зачепитися в плані візуальному. Тобто 58-го зайчика робити весело, звісно, але вже трошечки нудно. А от чорт у нас вийшов такий, як би це сказати, фемінний, в нього крильця в один момент з’являються, тому що він обманює іншого персонажа – Вовка, що він, насправді, не чорт, він чарівна фея, і тому з ним треба співпрацювати. Він такий дуже смішний, рудий, мені це подобається, схожий або на інопланетянина, або на комара – кому як».
«Не люблю слово цех, у нас – майстерня»
Від ескізу до репетиції на сцені лялька проходить довгий шлях. У творчій майстерні театру ляльок працюють три художники, модельєрка і майстер з декорацій.
«У нашій майстерні… Стара назва «цехи» мені не подобається, вона якась радянська і неприємна для мене особисто. У творчій майстерні працюють прекрасні люди. Ігор має креативний підхід. Він дуже гарно робить якихось смішних персонажів, таких цікавих. І надихає мене тим, що багато часу приділяє дослідженням. Він знаходить щось цікаве, вивчає його, потім робить», – розповідає Любава Бай.
За словами Ігоря Підручного, його найбільше захоплює різноманітність роботи в театрі. За майже п’ять років він зробив багато, але найбільш улюбленою є створена ним перша лялька-маріонетка.
«Це такий вийшов рандомний персонаж. Я думав, що це буде якийсь художник, що він буде малювати щось. Але руки так і не дійшли, тому це просто дід», – розповідає майстер.
Також важливими елементами постановки є декорації.
«Наш художник Геннадій Михайлевич працює з декораціями. Він вміє працювати з деревом, з цими механізмами, щоб воно все функціонувало, щоб воно складалось, розкладалося і зручно транспортувалося. Тому я з ним завжди раджуся, бо можу щось придумати, але працювати воно не буде. Тоді Геннадій коригує мої вигадки», – ділиться художниця-постановниця.
Для створення образу ляльки важливо не тільки виготовити її основу, а й підібрати відповідне вбрання. І тут свій талант докладає модельєрка Лариса Турчин.
«Це дуже специфічна робота, вона дуже деталізована. Це не те саме, щоб пошити костюм на людину. Тут тобі треба вміти шити і на людей, тому що в нас актори є, і в живому плані треба костюми. І на ляльок. Бо ляльки маленькі, дрібненькі, і там зовсім інша специфіка, і це інколи важче, ніж костюм пошити на людину», – каже Любава Бай.
Головний художник театру Дмитро Редька нещодавно закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Він планував вчитись на акторському факультеті, але на Дні відкритих дверей звернув увагу на сценографію.
«Там було представлення факультету і написано: живопис, малювання, скульптура і так далі, що буде там вивчатись. Я зовсім нічого не знав про акторство, а тут побачив те, що було зрозуміло, тому що коли я жив у Донецьку, ходив на гурток з малювання, і для мене це було щось рідне, щось тепле, те, що я вмію. І тому воно мені відгукнулося», – розповідає Дмитро Редька.
У Франківському театрі він поставив чотири вистави. Прем’єра останньої з них – «Яви нам Ангелів твоїх» – відбулась кілька днів тому. Також, як головний художник, Дмитро Редька відповідає за художню політику театру, за концепцію, як буде виглядати театр та всі вистави.
«Минулого року ми мали проблеми з вовками..»
У Франківському театрі популярними є ляльки, виготовлені з пап’є-маше. І хоча на перший погляд це нескладний матеріал, тут є свої особливості, які можуть звести нанівець багатоденну працю. Так, довелось переробляти вже готову голову Вовка, одного з персонажів вистави «Стежечка Святого Миколая».
«Він дуже милий, дуже гарний, але він вийшов заважкий. Він мав бути більшим за інших персонажів, плюс ми довго вирівнювали шар пап’є-маше, додали більше шпаклівки. Плюс, за задумом, голова обклеювалась штучним хутром, для натуральності. Ми використовували клей, який кристалізується і теж додає свою вагу. І так шар за шаром, непомітно, він став все важчим», – розповідає Любава Бай.
Сама лялька гапітна – зі спеціальним механізмом всередині, який теж додає ваги. А враховуючи, що вистава планувалась виїзною, і показувати її треба було кілька разів на день, потрібно було вовка полегшувати.
«У нас актор, який грав цього персонажа, він сильний мужчина, накачаний, все ніби добре. Але лялька одна з головних у цій виставі, вона там не на дві хвилинки, а половину, може, і більше часу на сцені. І це було важко – тримати її вгорі по кілька разів на день. І якби мені сумно не було, треба було голову переробити», – згадує художниця.
Ще одна проблема теж стосувалась вовків. Для вистави «Вовк і семеро козенят» потрібно було зробити два варіанти ляльки – темну і світлу. А голови були більшими за людську.
«Не ми були художниками головними цієї вистави, це була художниця з Києва. І ми з нею онлайн комунікували, фотографували все це. І ми зробили дві голови вже цих вовків, і в один момент вона каже: знаєте, ці вовки не ті, які би мали бути, вони не підходять, тому перероблюємо. Так що у нас за минулий рік три голови вовка не пішли в рух, але таке життя, таке трапляється», – розповідає Любава Бай.
«Магія прекрасна в оживленні неживого…»
Видів ляльок для театру у світі є багато. Кожна культура привносила у цей вид мистецтва щось своє. Для України характерною є вертепна лялька.
«Це народна українська лялька, як називав її Іван Франко, лялька на патику. Її ще називають лялька-бовтанка, тому що в неї не закріплені ручки-ніжки, ти тримаєшся за паличку, крутиш, і ручки з ніжками бовтаються», – розповідає Дмитро Редька.
У Європі класичними ляльками для вистав є Панч, Пульчинелло, у Російській імперії були скорморохи.
У ХХ столітті стала розвиватись верхова тростинна лялька. Започаткував її театр Образцова, потім підхопив і активно розвинув Харківський театр ляльок.
В Японії традиційною є вивідна, планшетна лялька. Спочатку вони були невеликими, а зараз можуть бути у половину зросту людини і працюють на підлозі.
З Індонезії до нас прийшла тіньова лялька.
«Це народний театр, люди ходили з села в село, це було щось ритуальне, потойбічне. Дійство тривало тільки вночі, люди всю ніч не спали, і всю ніч розповідалася історія про якихось богів», – розповідає Дмитро Редька.
А також є велика кількість гібридних ляльок, де поєднуються кілька різних систем.
За словами Дмитра Редьки, йому найбільше подобається концепція сучасного європейського театру предмету, де немає конкретного образу, а оживлюється якась фактура. І вже уява глядача домальовує певні образи героя, якого показує лялькар.
«Магія прекрасна в оживленні неживого. Але будь-які ляльки цікаві. Зараз я працюю з тіньовою лялькою, розумію, наскільки вона глибока і багатогранна. Здавалося б плоске зображення, але скільки можна зобразити звичайною плоскістю»,- зазначає художник.
За словами художників, попереду у них ще багато нових ідей і експериментів, а значить театр ляльок радуватиме маленьких і дорослих франківців і гостей міста різноманітними постановками.
Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
