Прикарпатські ветерани взяли участь у щорічному міжконтинентальному запливі у Стамбулі. Там вони менше ніж за дві години подолали протоку шириною 6,5 кілометрів. За словами плавців, підготовка до спортивної події подарувала їм можливість тимчасово забути про важкий бойовий досвід та зосередитися на досягненні спортивної мети.
Пише Інформатор Івано-Франківськ із місця події.
Як зазначає Андрій Пец, підготовка до запливу стала для нього своєрідною реабілітацією, зокрема способом боротьби з психологічними та фізичними проблемами. Спорт допоміг чоловіку повернути впевненість після поранення та випробувати свої сили у плаванні.
Водночас своїм прикладом нацгвардійці прагнули показати незламність і рішучість людини, яка долає всі труднощі незважаючи ні на що, а також надихнути інших військових.
Важливе значення для ветеранів мала підтримка тренера Віктора, який доклав безліч зусиль для їхньої піготовки і постійно був на зв’язку.
«Нас постійно підтримував Віктор. У нас була робоча група у WhatsApp, де він нас консультував і завжди попереджав, щоб ми нічого не забули. У день запливу тренер надіслав нам довге голосове повідомлення з побажанням перемоги. Ба більше — пообіцяв з початком запливу на знак підтримки проплисти цю ж дистанцію у басейні», — зазначив військовий Олег Бобик.
За словами Олега, до Стамбула вони прибули за три дні до початку запливу, щоб встигнути на реєстрацію. До пункту подачі заявок потрібно було добиратися пароплавом через протоку Босфор — саме тоді плавці вперше побачили її ширину на власні очі. Як зізнається Олег, з бортів пароплава не було видно берегів.
«Коли ми сіли на цей корабель, то все відпливали і відпливали від берега — відчуття були такі собі. Коли ти пливеш у басейні, бачиш доріжку, початок і закінчення дистанції — це одне, а коли ти пливеш через протоку і не бачиш берегів — це зовсім інше», — згадує Олег Бобик.
Степан Гутак зазначив, що під час плавання тіло переходить у режим автоматизму і повністю зосереджується на єдиній меті — доплисти до берега. Тривога і вагання відчуваються тільки на старті, коли перед плавцем вперше відкривається широчінь протоки, де на протилежному кінці не видно суші.
«Коли ми тільки-но стрибнули у воду, перші хвилини були досить тривожні, у голову лізли погані думки, але з часом ти просто починаєш робити ту роботу, яку ти вже безліч разів пропрацьовував. Плавання стає механічним і ти більше не обдумуєш рухи, а тільки пливеш», — розповідає Степан Гутак.
Читайте також: «Треба було просто вижити»: історія бійця, який став гравцем ампфутбольної команди «Бартка»
Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87