На горі Хомʼяк підняли стяг з іменами загиблих та зниклих безвісти захисників

Військовослужбовці 50-го полку імені полковника Семена Височана НГУ разом із рідними полеглих бійців піднялися на гору Хом’як у Карпатах. Саме вони принесли та встановили на вершині стяг з іменами загиблих та зниклих безвісти захисників.

Пише Інформатор Івано-Франківськ з покликанням на 50 полк імені полковника Семена Височана Національної гвардії України.

Як зазначають у полку, сходження на гору Хом’як стало символічним шляхом пам’яті та підтримки тих, кого єднає спільний біль і любов до своїх рідних.

Перед подоланням маршруту учасники вшанували хвилиною мовчання пам’ять військових, які загинули, захищаючи Батьківщину.

У дописі пояснюють: незважаючи на важкий шлях до вершини, для кожного сходження мало глибший сенс, аніж перевірку на витривалість. Передусім це стало можливістю згадати рідних, поділитися спогадами про них, а також розділити переживання з тими, хто зрозуміє біль.

На Хом’як учасники принесли стяг з іменами загиблих та зниклих безвісти захисників — його підняли над Карпатами у пам’ять про полеглих бійців і тих, кого безперервно чекають вдома.

«Приємно, що у нашому 50 полку імені полковника Семена Височана пам’ятають своїх побратимів, які зараз у небесному війську, та організовують такі зустрічі для родин загиблих. Це нас об’єднує, ми знайомимося з людьми, які пережили такий самий біль. Підійматися було дуже важко, але в цей момент я думала про те, що наші хлопці йдуть на позиції зі значно важчими рюкзаками, у набагато складніших умовах, коли над ними ще й літають дрони. Тому я розуміла: треба дійти до вершини», — розповідає дружина загиблого воїна Андрія Атаманюка Ольга Якобчук.

Багатьом учасникам сходження нагадало особисті спогади, сповнені спільними подорожами, розмовами, моментами, які залишаються частиною життя.

«Підйом був дуже емоційним. Особливо коли я сіла трохи відпочити — перед очима промайнули всі моменти з братом: наші подорожі, розмови, час, проведений разом. Саме тут, у горах, усе це згадалося особливо яскраво. Тому для нас дуже важливі такі кроки заради пам’яті про наших рідних», — ділиться сестра загиблого воїна Руслана Піддубного Лілія Мохненко.

Після спуску учасники мали можливість скуштувати гарячий бограч у супроводі живої мухики.

«Найважливішим залишалося спілкування – можливість побути разом, поділитися спогадами, підтримати один одного та відчути просту людську присутність поруч. Особливим завершенням зустрічі став авторський вірш, який прочитала мати полеглого Дениса Мартинюка пані Руслана. У цих рядках переплелися особистий біль, любов, вдячність і пам’ять про тих, кого вже немає поруч», — йдеться у дописі.