Я був — не Я. Лиш мрія, сон: Павлу Тичині – 132

Сьогодні, 23 січня, минає 132 роки з дня народження Павла Тичини. З усього його доробку найяскравіше виділяється збірка “Сонячні кларнети”.

Розповідає Інформатор.

За життя поета збірку перевидавали 5 разів. Вона зазнавала різних змін: якісь поезії додавались, якісь навпаки вилучались. Проте саме від “Сонячних кларнетів” походить назва світоглядної концепції Тичини, кларнетизму.

Кларнетизм характеризується синтезом мистецтва, якого прагнули модерністи: поєднання в поезії музики й кольору, так званий “кольоровий слух” і “слуховий колір”. Також у “Сонячних кларнетах” відчитуємо немало релігійно-піднесеної тематики, звеличення аристократизму духу й міфологічні алюзії.

В подальшій творчості Павла Тичини з’являється й з часом стає все помітнішою лінія партії, доки не досягає свого апогею у віршах на кшталт “Партія веде”. Проте в день народження поета пропонуємо вам кілька поезій із раннього доробку, із “Сонячних кларнетів”.

***

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім — всі планети.

Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.

Прокинувсь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.

І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.

***

Не дивися так привітно,
Яблуневоцвітно.
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.

Не милуй мене шовкове,
Ясно-соколово.
На схід сонця квітнуть рожі:
Будуть дні погожі.

На схід сонця грають грози —
Будуть знову сльози!
Встали мати, встали й татко:
Де ластовенятко?

А я тут, в саду, на лавці,
Де квітки-ласкавці…
Що скажу їм? — Все помітно:
Яблуневоцвітно.

***

Квітчастий луг і дощик золотий.
А в далині, мов акварелі, —
Примружились гаї, замислились оселі…
Ах, серце, пий!
Повітря — мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле цілунок
Такий чудовий та сумний.

Стою я сам посеред нив чужих,
Немов покинута офіра.
І слухає мій сум природа. Люба. Щира,
Крізь плач, крізь сміх.
Вона сама — царівна мила —
Не раз свій смуток хоронила
В самій собі, в піснях своїх.

Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь, —
Мов перед образом Мадонни.
Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись, дзвони,
Узори сліз.
Лише з-над хмар часом прилине
Прощання з літом журавлине —
Погасле, як грезет із риз…

Гей, над дорогою стоїть верба,
Дзвінкі дощові струни ловить,
Все вітами хитає, наче сумно мовить:
Журба, журба…
Отак роки, отак без краю
На струнах Вічності перебираю
Я, одинокая верба.

***

Війна

І

Кладусь я спать.
Три янголи в головах стоять.
Один янгол — все бачить,
Другий янгол — все чує.
Третій янгол — все знає.

І приснивсь мені
Син.

Наче він сам проти ворога ставає.
А той обступає, просто в груди рубає!
(Перший янгол вид свій закриває).

І ніби поле рівне, рівне та зелене.
І вітер стеле спів: “Прощайте, нене!”
(Другий янгол із хрестом до мене).

І вітер стеле: “Не сумуйте, смерті той не знає,
Хто за Вкраїну помирає!”
(Третій янгол серце звеселяє).

І приснився мені
Син.

II

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

— Благословляю, синку, на ворога.
А він: матусю моя!
Немає, каже, ворога
Та й не було.
Тільки й єсть у нас ворог —
Наше серце.
Благословіть, мамо, шукати зілля,
Шукати зілля на людське божевілля.
Звела я руку до хреста —
Аж коло мене нікого нема.
Тихо, лиш ворон: кря! кря!..

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

Читайте також: Книга на вихідні. “Дика ягода” Іванни Стеф’юк

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com