Журналісти – це не тільки машини, які пишуть любим читачам новини, але й співчутливі, щирі, ранимі та кмітливі особистості. Ми вкладаємо усю душу в кожну написану нами статтю. Завжди об’єктивні та справедливі. Несемо у світ тільки перевірену інформацію, аби ви завжди були у курсі справи.
Інформатор поділився історіями журналістів нашої редакції.
Історія Софії Сіренко:
Пішла в журналістику – вийшла заміж. Так можна сказати про мене. Я ніколи не планували бути журналісткою. Так сталося, мабуть, невипадково. У 2018 році мені запропонували працювати на франківському сайті “Місто”. У той час я шукала роботу, тож вирішила попробувати. І так закрутилося. Так сталося, що там я знайшла свого майбутнього чоловіка.
Улітку минулого року я вирішила покинути професію, але під час війни таки повернулася назад. Уже в редакції сайту “Інформатор”. Писати люблю, це не відбереш.
Розповідь Артема Тригуба:
Я вступив до університету імені Карпенко-Карого на спеціальність “Майстерність диктора та ведучого програм телебачення”. Скажу чесно, що і гадки не мав, що професія буде настільки пов’язана з журналістикою. Опанувавши в університеті закони правильного створення матеріалів, я почав знімати та писати. Звичайно, що спочатку були невдачі і нічого не виходило, але з кожним новим матеріалом (чи то сюжет, чи замітка чи подієвий репортаж) я бачив свої помилки і виправляв їх.
Зараз, висвітлюючи події Івано-Франківська, я можу сказати, що це дуже тепле і привітне місто. Люди охоче спілкуються, не бояться камери та мікрофона. Є важливі теми, які варто підіймати. Писати/знімати про них так, щоб читачі могли зробити висновки. Хочеться завжди доносити до людей лише об’єктивізм, без нав’язливого судження.
Спогади Насті Стецькович:
На уроках української мови, в класі восьмому, нам задали написати твір у публіцистичному стилі. Моя творча і художня на той час душа, після 256 спроб написання хоч якогось не насиченого художніми засобами тексту, зареклася більше не брати участь у таких авантюрах. А вже через 2 роки я чемно сиділа в кабінеті гуртка журналістики і вивчала як правильно писати свої перші новини.
Потім я вступила на “журналістику” в універ, де навчаюся вже 3 роки, 2 з яких дистанційно.
У певний момент я думала, що ніколи не піду працювати за спеціальністю, бо просто перегоріла. А зараз сиджу в офісі нашого «Інформатора» і думаю, як встигнути все:)
Історія Вадима Оксенчука:
Зрозумів, що хочу бути журналістом ще у дитинстві, коли сидів у колі родини і брав інтер’ю у кожного родича. Ще тоді я мріяв про своє власне ток-шоу, на кшалт “Говорить Україна”. Так і розпочався мій шлях. Спочатку записався на драматичний гурток, потім став президентом школи, ну а потім вступ в університет культури.
Вперше відчув смак журналістики на телеканалі “Київ”, де я чудив все, що хотів, а саме: виходив у прямий ефір в душовій кабінці, яку розмістили на вулиці, там же і помив голову. Також неодноразово куштував смаколики у перехожих – це також у ефірі, адже правило журналіста, розкрити подію з усіх сторін, не тільки на дотик та нюх.
Далі потрапив на ще один телеканал, але там довго не затримався, адже зрозумів, що хочу бути ведучим, і мені усміхнулася доля – я веду дитячу програму на ютуб каналі.
Але тут прийшла війна і моє життя змінилося. Я переїхав у Івано-Франківськ та став частинкою душевної команди Інформаторів.
На цьому фото ми всією дружньою командою проводимо опитування. Переглянути можна за посиланням.
А ось на цій світлині – ми дегустували, досліджували смак фруктів, аби наші читачі знали куди піти за покупками: яка ціна сезонних ягід та фруктів у Івано-Франківську?
Реагуйте на наші новини, ставте смайлики у соціальних мережах – нам приємно, коли ви читаєте та реагуєте на наші статті.
Слава Україні!
