Учора, 16 серпня, пройшла презентація збірки поезій “На межі” від поетеси з Івано-Франківська Ольги Андріяшко. Книжку авторка називає розмовою, а її найкраще характеризують слова “творчість”, “жінка” та “любов”.
Пише Інформатор.
Ольга Андріяшко — письменниця, журналістка, освітянка, засновниця жіночої студії “Натхнення” і тренерка з творчого письма. Розповідає, що вірші почала писати в 10-11 років. Спочатку це були тексти про кохання. Уже тоді в авторки з’явилася перша поціновувачка — її однокласниця, яка просила кожного тижня дати почитати нову поезію. З того часу писала аж до університету.
А потім вступила на філологію, де відбувся момент “заблокування”. Тоді авторка на багато років перестала писати, навіть коли стала керівницею студії “Натхнення”.
“Я не писала тоді. Бачила таланти в інших жінках, розкривала їх, але сама не осмілювалася, бо література була Олімпом для мене. І тільки років 5 тому знову почала писати, ніде не виставляючи свої тексти. Згодом почала ділитися своїм письмом у соцмережах, а рік тому зрозуміла, що хочу свою книгу.
Таким чином хотіла зібрати те, що для мене цінне у своїх відчуттях життя, світу. А також, щоб мої діти, дві доні, які підростають, могли взяти книгу і відчути щирість їхньої мами“, — розповіла Ольга Андріяшко.
Над збіркою почала працювати ще до початку повномасштабного вторгнення, але тоді робота була не дуже активною. Саме через війну письменниця зрозуміла, що відтягувати втілення своєї задумки не варто.
Збірку збагачують світлини фотографа Дмитра Петрини. До кожної з 36 поезій видання підібране чорно-біле фото. Сама авторка зазначає, що тексти жіночі, а фотографії чоловічі, що створює ідеальний баланс.
“Я напевно був перший читач цих віршів, при чому доволі часто перечитував їх, бо з пані Ольгою дискутували над кожним фото. Процес творення був дуже цікавим, а досвід співпраці з письменницею у мене вперше. Це вийшло цінне видання – через обрані світлини і, звісно, через поезію”, — сказав Дмитро Петрина.
На питання як народжується вірш, Ольга Андріяшко відповіла, поезія — рентген душі. Адже вона не про літературу, а про стан. Про стан, коли людині добре, коли погано, коли особливо. Такі відчуття хочеться перенести на папір і передати словами.
До речі, називається збірка “На межі”, бо межа — це поділ, деколи надуманий, уявний, деколи її переходимо, іноді зупиняємося і повертаємося назад.
“Межа для мене — це надрив, стан між двома “або”. Це про те, де я перебуваю, коли пишу вірші. Щоразу ця межа різна, іноді вдається відкрити щось за нею, іноді — ні“, — прокоментувала поетка.
Анастасія Стецькович
