Подорожі — чудовий спосіб, щоб провести гарно час, відкрити для себе нові міста та країни, їхню культуру, звичаї та познайомитися з місцевими мешканцями. Ті, хто шукає яскраві емоції та враження для себе, можуть спробувати подорожувати автостопом, коли “ловиш” собі попутній транспорт. Такий спосіб не тільки гарантуватиме незабутні спогади, а й дозволить значно зекономити на мандрівці. Проте з цим методом поїздки треба бути обережними.
Історії з подорожей автостопом бувають різні. Нерідко серед водіїв чи водійок можна знайти цікаву особистість, з якою хочеться довго підтримувати контакт. Та іноді трапляються нехороші люди, а ситуації стають небезпечними. Своїми історіями з Інформатором поділилися бувалі автостопери, які мають чималий досвід у мандрівках.
Калушанин Остап Микитюк розповів, що вперше автостопити почав, коли закінчував школу (приблизно 2007-2008 роки). Каже, що це йому здавалося дуже романтичною справою, а також — економною. Бо тяга до мандрів в Остапа була завжди, а кошти й можливості — рідше.
Їздив спершу до друзів у Львів, Франківськ, адже з Калуша це було доволі легко. А потім захотілося більшого.
Автостопом об’їздив 10 областей разом з нашою: Київська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Кіровоградська, Чернівецька й Івано-Франківська. Найдовша поїздка була з Калуша до Києва через Львів.
А ось найбожевільніша — у Сарни Рівненської області. Далі – пряма мова Остапа.
“Якось я познайомився з дівчиною в мобільному чатику, і ми захотіли побачитись…Молоді й гарячі, все таке. А потім, коли ми з другом доавтостопили до дівчат, то зрозуміли, що не так то сильно ми й хотіли тих дівчат бачити. Тому наступного ранку ми автостопили в сусідню область на фестиваль “Бандерштат”. Оце було круто. “Тартак” якраз випустив новий альбом “Опір матеріалів”, Кузьма ще був живий. З приємністю згадую. Правда, наступного ранку нам автостоп не вдався з другом, ніхто на Волині не хотів нам зупинятися. Ми того дня пройшли пішки 80 км, аж поки нас хтось не підібрав.
Інша історія більш небезпечна. Я саме повертався автостопом зі Львова після свого дня народження, яке святкував у ратуші під час джаз-фесту “Флюгери Львова”. Мене підібрала жінка років 27, красива білявка на іномарці. Я її, звісно, попередив, що автостоплю та грошей не дам (в мене їх тоді справді не було). Вона, здається, почула, але вдала, що ні. Ми їхали кілька годин, приємно спілкувалися. Вона час від часу розглядала мої нові татуювання і розпитувала про пірсинг, про музику, яку люблю слухати. А коли ми опинилися на об’їзній Калуша, і вона зупинила авто, я відчув, що щось тут не те. Саме зібрався вийти з машини, як вона мені вслід каже: ну давай, плати. А я кажу, попереджував, що не маю грошей, коли сідав у авто. Слава Богу, що я додумався тихо привідчинити двері, перш ніж почалося таке…
Жінка натиснула кнопку, яка блокує всі двері й сказала: “Тоді роздягайся, натурою теж візьму”. І кинулась на мене. Зреагував я миттєво, вискочив з авто і довго біг, не оглядаючись, аж поки не опинився біля дому. Ну не звик я в 17 років до такої жіночої уваги. Було спершу страшно, а потім смішно… І смішно досі.
Взагалі таких історій десятки. Бувало, що тікав від п’яних сільських хлопців, які гналися за мною з сокирою о 5 ранку на кордоні з Польщею. Бувало, що тричі за два роки мене підвозив один і той самий дядько, який виявився баяністом того самого Івасюка. Або якось мене з подругою повінчав у своїй фурі далекобійник, який повертався звідкись з рейсу Іспанії додому.
Словом, автостоп — романтично, але небезпечно. Завжди треба розуміти куди сідаєш і хто водій. Оцінювати ризики”.
Ще одна мандрівниця Наталя Тимків родом з Франківщини розповідає, що вперше стопила, бо хотіла з навчання в Чернівцях поїхати на вихідні додому, а будучи студенткою, грошей не мала. Тоді їй було років 16-17. Дівчині зупинився таксист, який віз п’яного пасажира.
Коли вони їхали, то таксист розповів, що часто возить цього чоловіка з роботи додому і знає, що той все життя багато працював, щоб багато заробляти. Мало часу приділяв сім’ї, тому від нього пішла дружина, а дітей так і не завів, бо весь був у роботі. На старість почав так випивати від самотності.
“Цей урок я добре засвоїла. Що таке гроші, а що таке сім’я. І як правильно потрібно розставляти пріоритети!”, — зазначила Наталя.
Далі, каже дівчина, все понеслось тисячами кілометрів, новими знайомствами. Вона відвідала 15 країн і навіть літала за 5€. Перші два роки дівчина подорожувала Україною, спочатку сама, а потім — з друзями.
Була історія, коли Наталя автостопила з другом до Ужгорода з Мукачево. Тоді зупинився водій, який був дуже похмурим. Пізніше він дістав пляшку коньяку і почав пити. На прохання не пити за кермом, чоловік відповів, що в нього сталося щось дуже погане. Він почав гнати 120 км/год.
Наталя на той час вже мала права, тож пересіла за кермо і з другом відвезли п’яного водія додому.
“Наприкінці він сказав, що взагалі не хотів жити. І якби ми йому не зустрілися на дорозі, то, може, він би розбився на машині. Так що подякував, що ми йому зустрілись і, врятували життя.
Ще один цікавий випадок стався в Ізраїлі. Тоді застопили співвласника приватного аеродрому. Він нам хотів показати єврейську гостинність і покатав на приватних літачках над містом. Також покатав на мотоциклі пустелею. І на святкову вечерю в шабат привіз додому до мами, де ми разом традиційно вечеряли єврейську і індійську кухню (бо мама його з Індії). Ми багато душевно говорили. Тоді він сказав, що ми перші українці, які в нього склали таке хороше враження, і через нас він полюбить Україну. Це був 2018 рік. Контакт підтримуємо досі”, – розповіла дівчина.
Поради від Наталі тим, хто тільки хоче спробувати подорожувати автостоп:
- знати правила дорожнього руху;
- задля своєї безпеки формувати у водія думку, що в тому місце, куди ти їдеш, тебе чекають, хвилюються за тебе. І в разі чого — одразу ж шукатимуть;
- для дівчат — не носити відвертий одяг, виглядати максимально як турист: волосся краще зібрати, вдягнути штани, без декольте.
“Ще ми завжди з подругою старались брати невеличкі сувеніри з України і дарувати тим, хто нас підвозить. Магнітики, листівки… Або просто надрукувати свої фото з подорожей і вручати їх водіям, підписавши словами подяки”, – говорить вона.
Наприкінці розмови Наталя додає: “Життя — без кордонів. Кордони — тільки в людській голові. Подорожуйте!”
Анастасія Стецькович
