У неї влучила блискавка, після чого вона стала бачити людей “наскрізь”. Вона пропрацювала близько 40 років у культурній сфері і вирішила на пенсії почати приймати туристів. Вона знає про Писаний Камінь те, що не знають місцеві. Вона – один із символів Білоберізки. Параска Петрівна або, як вона себе називає, Баба Параска.
Інформатор розповість вам про те, хто це і чому до неї варто зайти у гості, повертаючись з Писаного Каменю.
Наша команда вирушила у село Білоберізка, яке знаходиться у Верховинському районі. Ми познайомилися з селом, унікальною садибою, з якої почався туристичний бізнес у Білоберізці. Побачили наживо та дізналися низку легенд про писаний камінь. Натискайте на посилання і читайте матеріали.
До Баби Параски йдуть на обід, повертаючись із Писаного Каменю. Вона готує справжні гуцульські страви: грибну юшку, банош, пироги з вишнями на парі. Все дуже смачне.
Але найголовніше не кухня, а історії Параски Петрівни та її стиль життя. Вона тут народилася, тут і живе. Має сина та 6 онуків. Знає багато рецептів ліків, наливок та живе у гармонії з природою. А почала приймати туристів 6 років тому:
“Я проробила у культурі 36 років. Коли підійшов вже пенсійний вік, звільнилася. І знаєте, після того, як я пішла з культури, життя стало одноманітне, не було за що зачепитися. Я ще мала багато сил і енергії і не знала, де це подіти. І тут у “Хаті Різьбяра” Людмила Юріївна (вона приймає туристів у Білоберізці – ред.) каже: “Ти не хочеш готувати туристів, коли вони ідуть із Писаного Каменю? Вони хочуть десь попити чаю, поїсти меду. Ти пішла б на такий ризик?”. Я собі подумала: «Може, і так. Якось життя пішло б веселіше”.
Баба Параска говорить, що туристів було чимало. Вони йшли на Писаний Камінь – хто пішки, а когось везли машиною:
“І виходила я до каплички. Представлялася, хто я є і запрошувала до своєї господи на мід, чай. І так воно пішло, закрутилася. Брала у них замовлення. Вони йшли на Писаний Камінь, потім верталися, сідали за стіл. Ви знаєте, я дуже рада, що до нас заходять туристи, бо багато спілкуюся з ними. У нас були туристи із Німеччини, Польщі, Казахстану, Білорусії, Ізраїлю. Я не годна всіх перелічити. Північ, Південь, Схід, Захід України також був”.
У 2008 році у Бабу Параску влучила блискавка.
“Вона порешетила на мені куртку, футболку. Ще й мого сусіда. Ми йшли з ним із сінокосу та й стали під сіном. Ішов сильний дощ, грім загримів, блискавка вдарила, і ми попадали: він в одну сторону, я в другу. Опинилися в болоті. Під’їхала тачанка з конем і привезла нас до хати. Ноги були дуже опухлі. І Бог дав, що ми навіть у лікарню не йшли. А десь через 2 роки у мене таке натхнення з’явилося. Я почала писати вірші, складати співанки . І мені рекомендували видати брошуру. Але на це треба було багато грошей, а що в мене – пенсія невелика. І так то полишилося. Але читаю я дітям, діти читають своїм дітям. Потім вірші почала розповідати туристам”.
Також Параска Петрівна додала, що після влучання блискавки вона почала бачити людей “наскрізь”:
“Яке в них життя? Що їм потрібно? Багато я підказувала туристам. Жіночки підходили, молоді підходили. Я їм розповідала, а вони дуже плакали, бо то дуже зачіпало. Ну це їхнє було життя, і свої проблеми вони собі знали”.
Та Баба Параска говорить, всіх людей вона побачити не може:
“Тому що приходячи до світлиці, я там зустрічаю туристів. Я бачу, чи можна про себе розказати цим людям. От є туристи, з якими ти себе почуваєш так, мов прожив з ними цілий рік. З ними дуже легко, вони такі доступні. А є такі, що я їм не можу відкритися”.
Також жінка розказала трошки про свого сина:
“Він 76-го року народження. Дуже любить старих людей та багато знає давніх слів. Може сказати мені таке слово, що я навіть його не знаю. Він каже: “Мам, вам 70 років, а мені стільки-то. І ви не знаєте, що це таке?”. А я кажу, що не знаю. А головне, він піде на весілля, то спілкується зі старожилами. І це йому дуже допомагає. Він черпає давню інформацію”.
Ще Баба Параска займається записує старовинні гуцульські слова:
“Я їх записала близько 300 з чимось. Що саме то слово означає. Бо колись так говорили, а тепер так. Багато хто вже не годен згадати, така особливість гуцульського говору”.
Баба Параска радить прислухатися до свого серця та розуму.
“Спочатку я питаюся про те, чи віруюча людина чи ні. Тому що з віруючою людиною легше говорити. Вона більш доступна. Вважаю, що треба вірити в Бога. Я це кажу всім і кажу вам. Не вірити всяким пліткам. Думаю, що треба жити, так як заповідав Господь Бог. Я звертаюся до Бога, маю собі Псалтир, і читаю його. Я читаю різні псалми з того моменту, як почалася війна, аби Бог не відвернувся від нас”.
Не зміг Інформатор залишити вас без відеоматеріалу про цю чудесну жінку. Вона проводила майстер-клас того, як роблять речі за старовинними традиціями. Радимо переглянути:
Читайте до теми: Писаний Камінь – чому про нього ходять легенди?
Артем Тригуб
