Він бачив все… Сльози, страх, прощання, квіти, пропозиції закоханих, усмішки зустрічаючих, радісний біг діток, черги на потяг. Він чув все… Крики, нервові зриви, молитви, сміх, оплески, шум прибуваючого та їдучого потягів. Він відчував все… запах квітів, аромат парфюм, їжу з макдональдсу, запах яєць в контейнері, які будуть їсти пасажири в дорогі. Він… Вокзал…
Інформатор не знає більше місця у Франківську, яке б оберігало і пам’ятало стільки людських спогадів. У когось тут минуло декілька хвилин, а хтось тут був щодня протягом всього життя.
Це місце, як і кожен залізничний вокзал, стало символом незламності у цій війні… Франківці бачили його останнім у рідному домі. Переселенці починали своє знайомство з Франківськом саме з цього вокзалу.
Для всіх людей, що бували в нашому місті, він запам’ятався по своєму. Проте цей вокзал прийняв і зберіг дуже багато людей, які тікали від війни.
Тут матері проводжали своїх синів та чоловіків на фронт. Для когось це стало останньою зустріччю…
Тут люди мають змогу переночувати, підзарядити свої телефони, погрітися.
Сьогодні Інформатор приїхав сюди о 21:05. Тут було всього декілька людей, які чекали на свій потяг. Касири оформлювали проїздні документи для пасажирів. Довідове бюро чекало запитань від людей, які шукали інформацію про потяг. Вокзал продовжував жити…
Тут ніколи не зупиняється життя. Воно й не зупиниться. Адже дуже скоро цей вокзал буде плакати від щастя, почувши два таких жаданих слова – МИ ПЕРЕМОГЛИ.
А поки, наші любі, пориньте у атмосферу цього місця:
До теми: Так звучить вечірня площа Міцкевича в Івано-Франківську.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
