“Люксембург, Люксембург” — трагікомічна стрічка режисера Антоніо Лукіча. Його дебютний повний метр “Мої думки тихі” розповідав історію матері й сина. Новий фільм теж має в основі стосунки батьків і дітей на тлі містечка Лубни.
Що вийшло в режисера, розповідає Інформатор.
Трагікомічність стрічки “Люксембург, Люксембург” проявляється у всьому, що з’являється на екрані. Озвучка філософських монологів суржиком і з нецензурщиною, серйозна сварка, під час якої матір кропить сина свяченою водою, показ трагічного так, що зал ледь не лягає зі сміху — жанр тут виправданий на сто відсотків.
У центрі сюжету двоє братів-близнюків. За законом жанру вони повні протилежності — один працює в поліції, а інший водій маршрутки, який між цим торгує наркотиками. Їхній батько-серб покинув родину ще наприкінці дев’яностих — і на цьому все б закінчилося, якби вже дорослий Микола (Аміль Насіров) не отримав дзвінок від консула Люксембурга. Батько хлопців, як виявилося, отримав серйозні травми в аварії і зараз помирає в клініці європейської країни-карлика. На цю звістку хлопці реагують по-різному. Микола готовий негайно вирушати до батька, а от Василь (Раміль Насіров) налаштований скептично — батько займався незаконними справами, через що хлопця не хотіли приймати на роботу в поліцію, тож Василь не хоче нових проблем.
Все ускладнюється тоді, коли Микола на маршруті випадково збиває місцеву бабусю, ламає їй обидві руки й отримує домашній арешт і чудову перспективу сісти за ґрати — вже й за аварію, й за наркоторгівлю. Навколо цього й буде крутитися добрих три чверті екранного часу — навколо зав’язки й намагань вирішити цю проблему. В процесі виникає безліч комічних епізодів, а також кілька провідних конфліктів: між братами, між батьками й дітьми, між обов’язком і родинними почуттями, між законом і беззаконням.
Люксембуг у фільмі з’явиться, але вже ближче до кульмінації, там само станеться перша розв’язка відкритого фіналу. Друга буде практично наприкінці. Так, тут відкритий фінал, проте виконаний дуже й дуже добре: глядач розуміє, чим закінчилася конкретно ця сюжетна гілка, але разом із цим не закінчується історія самих героїв.
Також у стрічці присутня біблійна символіка, яку підтвердив сам режисер — це історія про двох братів, які прагнуть знайти свого Творця. Протилежні кольори, які носять близнюки, традиційно символізують розсудливість (синій) і енергію чи жертовність (червоний). Якщо казати про саму картинку, то вона досить яскрава, насичена й динамічна, хоча більша частина сюжету відбувається в межах кількох локацій одного невеликого міста.
Ще один важливий момент — добру частину жартів, які звучать у фільмі, неможливо перекласти, адже для їхнього розуміння необхідно розуміти безпосередньо український контекст.
“Люксембург, Люксембург” варто дивитися, якщо вам сподобалися “Мої думки тихі” і якщо хочете побачити непогану трагікомедію на тлі центральноукраїнської провінції. Проте обережно — монологи тут зовсім не комічні, особливо якщо слухати уважно.
Читайте також: Жарти, які неможливо перекласти: зустріч із режисером та акторами “Люксембург, Люксембург”
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
