21 листопада 2013 року – дата, яка назавжди закарбувалася в пам’яті українського народу. День, який змінив хід історії країни та й усього світу. Революція Гідності стала поштовхом для розвитку української державності, індикатором змін у суспільстві й стартом входження України до європейської спільноти. У ті страшні дні на майдані виборювалася свобода. Як усе відбувалося, згадує майданівець, а зараз військовий Петро.
Розповідає Інформатор.
Початком Євромайдану стало рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Висловити свою думку зібралося декілька сотень небайдужих людей та студентів, але узурповану владу проросійсько налаштованого Януковича не влаштовував такий хід подій, тому вони використали рекомендації з російських методичок. 30 листопада проти людей застосували силу.
У відповідь на такі дії влади 1 грудня в центр Києва з’їхалися сотні тисяч людей, які були обурені корупцією узурпованої влади та свавіллям міліціонерів. Свавілля було дійсно страшне: проти мирних учасників мітингу використовували помпові рушниці, сльозогінний газ.
“Те, що “палили” наглих беркутівців, які стріляли з помп – це таке, був прикол, ми пішли з Красним (позивний друга – ред.) на барикаду, яка була на Грушевського, якраз подвіжувати з правим сектором. Перебуваючи на барикаді, ми отримали повідомлення, що в Черкасах в ОДА засіли привезені проросійські тітушки, треба було їхати. Ми були легкі на підйом, тому легко погодилися. В районі Палацу України було вистроєно багато машин, на яких ми добралися до Черкас. Автомобілі були автомайданівців, які активно долучалися до двіжу”, – розповідає наш співрозмовник Петро*.
В місті Черкаси на той момент проросійські тітушки атакували та захопили ОДА.
“Ми штурмували, тітушня відбивалася, а потім неочікувано під’їхало два великих автобуси, напакованих беркутом і почали жорстоко нас розганяти гранатами, помпами. Крутили всі машини автомайдану, нам вдалося прорватися, опинилися десь в дитячому садочку, довгий час переховувалися в павільйоні в підсобках, зі мною були 4 незнайомих мені патріотів”, – згадує він.
Під час подій під Черкаською ода, чоловік загубив свого друга, думав, що його затримали беркутівці.
“На щастя, я по телефону знайшов Красного, він був з якимось чуваком, який його підібрав. На дворі ніч, комендантська година, беркутівці патрулюють всі вулиці поблизу ОДА, ми переховуємося. Тоді один із незнайомців повідомив, що у нього в місті є перевірена людина, він його набрав і буквально через 15 хвилин з’явився бусик Ford Transit. Заплигували в авто на ходу. Він відвіз нас до себе до дому, нагодував та напоїв, з усієї компанії він знав лише одного”, – додав Петро.
Навіть в критичні ситуації, українці залишаються українцями і готові допомагати абсолютно незнайомим людям.
“Наступного ранку, ми по двоє троє вже добиралися до Києва назад на майдан”, – говорить він.
Згодом проєвропейські протести перетворилися на антиурядові, адже стало зрозуміло, що країна рухається до авторитаризму, засадничі принципи якого відчуло на собі українське суспільство: зневага до прав людини, корупція, свавілля правоохоронних органів, репресії проти незгідних. Такі дії влади з кожним днем збирали, все більше і більше небайдужих.
Найтрагічнішими днями Революції, 18-20 лютого, відбулися масштабні сутички в центрі Києва, було підпалено Будинок профспілок, снайпери вбили майданівців, які стали Героями Небесної сотні.
Революція Гідності тривала 94 дні, ці дні змінили Українців та лишили по собі сотні тисяч історій, цих трагічних але важливих для свободи подій.
*з міркувань безпеки ім’я змінено, бо після майдану Петро приєднався до лав ЗСУ і зараз захищає Україну.
Артем Барабаш
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
