В обласній клінічній лікарні на місії американських хірургів “Face the Future” лікується 22-річний Денис Александрук. Військовий родом з Луганщини, отримав важке поранення під час виконання бойового завдання. Історію Дениса читайте у матеріалі.
Повідомляє Інформатор
Денис Александрук найстарший з шести дітей у сім’ї. У 2019 році добровільно став на захист Батьківщини. У 20 років був у зоні АТО (ООС). З початком повномасштабного вторгнення проходив службу в Донецькій області. Хлопець не єдиний військовий у родині. Воювали й були поранені його вітчим і два брати.
“Перший бій ми приймали, маючи боєкомплект на пів години бою. І то тільки “стрілкотня”. Кулемет Дегтярьова, який часто клинило. За 20 хвилин ми знищили дві БМП, танк і одну вантажівку з піхотою. Решта розвернулися і поїхали назад”, – згадує військовий.
Джерело фото: КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради
Позивний у нього “Сталкер”, але сам Денис називає себе “фартовим”, бо майже 4 роки воював без поранень. Однак перед черговим бойовим завданням хлопець таки отримав поранення в обличчя.
Зловив “зубами міну”
Військовий служив у підрозділі ПЗРК. Каже, що як тільки вони мінялися на позиції, постійно падав дощ, у той день не було жодної хмаринки. Денис відчув щось не ладне:
“Цього разу заїхали ми на два кілометри вперед, розгрузились, вже зібралися йти, повертаю голову, бачу якийсь спалах, тільки встигаю крикнути: “Вихід!” – і тут же прихід. Пацанів, не бачу, дим ой-йо-йой! Андрюха, командир відділення, схопив мене, бо я єдиний, хто стояв на ногах після приходу, і повів за собою в підвал. Нас заїжджало тоді десять, залишилось живими двоє-троє”.
Отямившись у підвалі, Денис одразу “на автоматі” почав замотувати рани побратимам та собі.
Джерело фото: КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради
Згодом зрозумів, що не може говорити: йому вирвало частину щелепи й вивернуло губу. Також поранило шию, переламало шийні хребці, руку та ногу. У нього майже не залишилося зубів. Ще два пошкодження — це струс мозку та контузія.
Допомагав побратимам до останнього, поки не втратив свідомість. Через мінометний обстріл бійців евакуювали майже через три години.
Денис каже, що найважче на війні — бачити як помирає побратим і розуміти, що нічим не можеш йому допомогти. У його телефоні досі зберігаються номери полеглих побратимів.
Джерело фото: КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради
“Шкода пацанів… Там був дядько, Білоус Євген, 25 років віддав армії й так по-дурному загинув. Просто через зміну місця зустрічі. Наприклад, товариша поранило, а я був уже в окопі, – пояснює він. – Якби виліз його забирати, мене би також прибило. А це воєнною термінологією – “трата ресурсів”, – ділиться воїн.
Американські хірурги на місії сказали йому, що він на диво сильний, міцний хлопець, яких вони ще не бачили. Денис підтверджує, що має сильну волю: “Я завжди йду до кінця. Я – вольовий. Навіть якщо помру, все одно буду йти до кінця! “.
Значну частину контузій Денис отримав на Луганщині. Зараз через них у бійця — головний біль та повторні переживання подій минулого. Також він погано реагує на фотоспалахи та різні свисти.
“Мною дуже сильно рухає гнів і ненависть. І це мене спонукає йти далі, навіть якщо боляче. Зараз це — гнів на москалів. Вони повбивали моїх побратимів, і я маю їм помститися. Скільки разів мене не контузило, я все одно повертався, йшов далі, як би страшно і небезпечно не було”, — каже Денис Александрук.
Джерело фото: КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради
На фронті Денис завжди допомагав пораненим побратимам. Одного разу одночасно врятував трьох бійців. Близько 2 кілометри ніс одного на плечах, а двох інших тягнув за собою.
“Ті, з ким починав, хто прикривав спину, допомагав, просто гарні пацани. Тим людям ти можеш довіряти. В них можеш бути впевнений, що він тобі не збреше, що він не меркантильний. Там ти справді пізнаєш людину, якою вона є”, – згадує побратимів.
Після одужання Денис хоче бути військовим інструктором або працювати в ТЦК та СП. Каже, що воювати не піде через травми. Хоче навчати хлопців виживати в умовах бойових дій, щоб вони не померли у першому ж бою.
Інформатор вдячний Денису за захист Батьківщини, за врятовані життя. Бажає швидкого одужання. Низький уклін та шана йому.
До теми: За свою країну кожен повинен боротися. Історія військового хірурга з Франківська
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
