В їхніх країнах немає війни, проте вони знайшли її тут. Роберт та Делл, як і сотні інших іноземців, приїхали на Прикарпаття, щоб взяти до рук зброю та захищати Україну. Про свій шлях, мотивацію, ба навіть особисте відверто розповіли Інформатору.
Пише Інформатор.
Далі оповідь піде від редакторки.
Я вперше їх побачила на вулиці Галицькій. Двоє усміхнених парубків. З першого погляду навіть не скажеш, що іноземці. Це стає зрозуміло, коли швидко й з характерним акцентом починають говорити англійською. Вони про щось весело перемовляються й здається, наче це туристи, що вивчають вулиці Франківська, або ж учасники академічної мобільності, які приїхали навчатися в Україні.
Проте ці хлопці, як і сотні інших іноземних волонтерів, допомагатимуть нашим Збройним Силам України у війні з росією. Зараз, коли ви читаєте це інтерв’ю, Роберт і Делл знаходяться за 20 кілометрів до бойової границі на одному з гарячих напрямків. Хлопці вже підписали контракт із ЗСУ і тепер чекають зворотної відповіді від нашого командування.
Та повернемось до нашого інтерв’ю. Познайомив нас старший солдат Антон. В Івано-Франківську він один із працівників Територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що займається перевіркою іноземців на придатність до служби в нашому війську. Насправді потрапити в ЗСУ для волонтера з-за кордону нелегко. Для цього потрібен цілий пакет документів, проте детальніше Антон не розповідає. Секретність в таких питаннях — це аспект національної безпеки.
Між офісом солдата та кав’ярнею, хлопці одноголосно обрали останнє. Ми сіли говорити за кавою на вулиці Курбаса.
Ще в дорозі помітила татуювання на руці Делла. Квітка та український орнамент. Хлопець набив його, коли минулий раз був в Україні. До слова, сюди він приїхав вже вдруге. У 2021 році він був тренером українських військових. Сьогодні ж Делл сам тренується та готує документи, щоб приєднатися до українського війська. Йому 29 років, а родом він з Південної Англії.
Роберту ж 21 рік, він народився в Ірландії. Хлопець в Україні вже втретє, спочатку волонтерив на Донбасі. З 2022 року військовий доброволець увійшов до Інтернаціонального легіону територіальної оборони України.
Перше, що я запитала, це чому ви вирішили долучитися до української боротьби?
Обидва відповіли, що це бажання та розуміння того, що можеш щось зробити.
Роберт: Це відчуття, що можу щось зробити. Я був визначений (ред. мається на увазі, у своїй меті).
Делл погоджується зі своїм товаришем у поглядах. На його думку, це можливість зробити щось хороше, то чому б ні? Хлопці переконані, що якщо не зупинити російську армію, то всього за декілька діб ті будуть в Англії та Ірландії, тому потрібно протистояти саме зараз.
Ремарка: далі писатиму як в реальному часі нашої розмови для зручності читачів.
Які у вас враження від України?
Роберт: Позитивні. Я відчуваю себе наче вдома. Друзі дуже допомагають (ред. адаптуватися). Деколи мені здається, що я навіть не в країні, що зараз перебуває у війні. Наче я не тут.
Делл: Також у вас безпечно на вулицях. Набагато менше фріків, ніж в нас вдома. Щоправда, водії у вас дуже агресивно водять (ред. сміється та пародіює агресивну їзду, показує, як розмахують руками та сваряться). В нас вдома водії та водійки спокійніші за кермом.
Також хлопці вважають, що Франківськ маленький та приємний для життя. На думку Роберта, місто є красивим, чистим та має багатовікову історію. Тому у вільний час вони гуляють вуличками Франківська. Антон організував для хлопців відпочинок на природі, де вони готували рибу на вогнищі.
У “робочий” час Роберт і Делл готуються до військової служби, що містить багаторівневі перевірки та паперові тяганини (ред. нагадаю, що ще на початку травня добровольці відправились на виконання спеціальних бойових завдань у зоні бойових дій, а ось розмова ця відбулась наприкінці квітня).
Чи сумуєте за рідними та батьківщиною?
Після цього запитання посмішки зникли з їхніх облич. На мить пошкодувала про свою нетактовність, тому сказала, що зрозумію, якщо вони утримаються від відповіді. Проте обидва вирішили поділитись особистим.
Делл: Я сумую за родиною, проте тут є дещо важливіше, ніж моя особиста бульбашка.
Рішення стати іноземним добровольцем підтримали рідні Делла, а ось деякі родичі Роберта не зрозуміли його бажання захищати іншу країну.
Роберт: Мої близькі рідні підтримують мене, але ось далекі родичі, як бабуся, на жаль, ні. Вона зі мною не говорить тепер.
Далі щемлива нота покинула нашу розмову, бо Антон питав хлопців про українських дівчат, а ті помітно шарілись та віджартовувались. Наостанок Роберт розповів про свій попередній досвід бойових дій. Як з’ясувалось, він співпрацював з 3 ОШБр в Авдіївці.
На цьому напрямку вони готували захисні позиції, тренувались по 15 разів щоранку та виїжджали на бойові завдання.
“В хороші дні після місії ми пили пиво та відпочивали, а в погані… забирали своїх побратимів”, – розповів військовий.
Станом на червень Роберт та Делл вже несуть службу в ЗСУ. Від 2023 року Франківськ мобілізував вже понад 250 іноземців з 30 країн світу.
Інтерв’ю відбувалось англійською мовою, перекладено на українську редакторкою “Інформатора” Дарією Нагорною.
Справжні імена військових приховані заради їхньої безпеки.
Фото на головній взято з відкритих джерел.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
