У цій статті оповідатиметься про забутого та найвідомішого бургомістра (мера) Станиславова, бо саме він, з усіх відомих нам, був міським очільником найдовший час, обіймав посаду з перервами під час Першої світової війни майже 23 роки, з 1896 по 1919-й. Про кого йдеться? Далі у матеріалі.
Інформатор продовжує досліджувати історію міста опираючись на книгу “Життєпис Івано-Франківська”, автори – Роман Діда, Володимир Устинський.
У березні у Станіславові помер Валерій Шидловський (1835-1896) – бургомістр міста у 1888-1896 роках, доктор права. Того ж місця члени міської ради обирають бургомістром 40-річного віцебургомістра, доктора права Артура Німгіна (1856 -1934). Він займатиме цю посаду понад 20 років.
Народився Артур Німгін 21 липня 1856 року у місті Тлумачі, у заможній єврейській родині місцевих лікарів. Навчався у Станиславівській гімназії, а згодом вивчав право у Львівському та Віденському університетах.
Після закінчення навчання адвокатську практику проходив у Станиславові. Брав активну участь у польському суспільно-політичному житті краю.
Артур Німгін був учасником ініціативної групи зі створення нового польськомовного періодичного тижневика Станиславова. Провідним засновником та натхненником газети був Агатон Ґіллер. Перший номер “Кур’єра Станиславівського” вийшов 4 квітня 1886 року.
Перше місце розташування редакції “Кур’єра Станиславського” знаходилася у невеличкій кімнаті на першому поверші будинку за адресою вул. Бачинського, 2. Впродовж 1889-1891 років редакція вже працювала в приміщенні теперішнього “Історико-меморіального музею Олекси Довбуша” на вул. Мазепи, 1.
Сучасна вулиця Мазепи, на якій раніше розміщувалася редакція тижневика “Кур’єр Станиславівський”
“Кур’єр Станиславівський” був першою постійною міською газетою і видавався аж до приходу радянської влади у 1939 році. Один із його засновників, доктор Артур Німгін, так згадував роль Агатона Ґіллера для молодого періодичного видання:
“Він керував нашими першими кроками в журналістській професії, і йому завдячуємо, що перші номери “Кур’єра” були з великою симпатією прийняті в польській журналістиці”. Згодом Артур Німгін був редактором “Кур’єра Станиславівського”.
Свою політичну діяльність Артур Німгін розпочав у 1888 році, коли був обраний до міської ради Станиславова. Саме у ній розпочалася його стрімка кар’єра, у 1890 році він був обраний асесором, а 15 грудня 1894 року – уже віце-бургомістром. У березні 1896 року відбулися вибори нового бургомістра Станиславова, за тодішніми законами його вибирали члени міської ради.
Під час виборів єврейські радні, які складали більшість у раді, відступили християнам право висунення кандидатури на вакансію, але останні нікого не висунули, а віддали перевагу саме віцебургомістру Артуру Німгіну, який за два роки на посаді зарекомендував себе з позитивного боку.
Міський парк Шевченка закладанню якого посприяв Артур Німгін (тодішній мер Станіславова)
За нього проголосувало 26 радних, двоє утрималися, а троє взагалі проігнорували вибори та навіть не з’явилися на засідання. Голосували тоді, за дослідженням відомого краєзнавця Михайла Головатого, методом “аклямації,” тобто вставанням. Так у віці 40 років Артур Німгін стає бургомістром Станиславова.
Дослідники історії міста в цілому позитивно оцінюють роки його праці як міського голови. На думку краєзнавця Івана Боднарева, Артур Німгін був досить результативним бургомістром, але тогочасна преса докоряла йому тим, що можна було зробити значно більше.
Доктор Жанна Комар, яка вивчає історію архітектури Станиславова, зробила досить влучне порівняння бургомістрів: “Якщо Камінський був локомотивом, який рушив потяг з місця та швидко набрав оберти, то Німгін скоріше походив на контролера руху, що переймався не так швидкістю, як безпекою”.
Основні здобутки Артура Німгіна як бургомістра Станиславова:
- утворення “Великого Станіславова”;
- закладання міського парку;
- закладення централізованої каналізаційної мережі Станиславова;
- зведення “Дому старців і калік”;
- побудова нового газового заводу;
- запровадження автомобільного таксі;
- запровадження комунального автомобільного транспорту.
З повним переліком здобутків Артура Німгіна як бургомістра ви можна дізнатися у статті “Забутий бургомістр” Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
За час Першої світової війни Артур Німгін тричі покидав місто, яке окупували російські війська. У період з вересня 1914 року до травня 1915 року його обов’язки виконував віцебургомістр – німець Кароль Фідлер. У червні 1915 року разом з австро-угорськими військами до Станиславова повертається і бургомістр Артур Німгін.
Сучасний комунальний транспорт, який вперше в нашому місті запровадив Артур Німгін
Через рік, у червні 1916 року, у ході Брусиловського прориву російські війська знову окуповують Станиславів. Протягом 1916-1917 років бургомістром був місцевий ресторатор Антоні Штигар. У липні 1917 року після остаточного відступу російських військ Артур Німгін повертається до своїх обов’язків.
У період ЗУНР, з листопада 1918 по травень 1919 року, за роботою бургомістра наглядав комісар Павло Чайківський. Після відступу УГА 25 травня 1919 року зі Станиславова та зайняття його поляками Артур Німгін ще деякий час був бургомістром, допоки його не звільнила з посади польська влада у 1919 році.
Згодом Артур Німгін працював чиновником у Станиславівському воєводському управлінні. Мешкав у Станиславові, мав престижну квартиру на вулиці Казимирівській, 14 – у Будинку Ощадної каси (сучасна вулиця Гетьмана Мазепи).
Артур Німгін 10 січня 1904 року одружився з Вікторією Ташманн зі Львова. Подружжя мало сина Романа, який у міжвоєнний період працював чиновником Генеральної прокуратури у Варшаві. За свою довголітню працю був нагороджений Орденом Залізної корони Третього ступеня і мав звання кавалера ордена Франца Йосифа.
Помер Артур Німгін 21 листопада 1933 року. На думку краєзнавця Івана Боднарева, він був похований на старому єврейському цвинтарі, сучасний район кінотеатру “Космос”.
Рабин Івано-Франківського регіону Мойше Лейб Колесник вважає, що Артур Німгін був похований на новому єврейському кладовищі, за міським озером. Це було зумовлено тим, що на старому єврейському кладовищі були родові ділянки, воно було закрите для поховань у 1930 році.
Оскільки Артур Німгін був не родом із Станиславова, то, відповідно, не мав родової ділянки на старому кладовищі, а міг бути похований на новому кладовищі, яке діяло з 1926 року. Місце поховання Артура Німгіна дотепер є нез’ясованим, і це питання потребує подальших досліджень.
У 2018 році Віталій Надурак, професор кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського університету випадково натрапив на надмогильну плиту з поховання колишнього бургомістра Артура Німгіна.
Надмогильна плита Артура Німгіна знайдена Віталієм Надураком
Читайте також: Історія художника зі стометрівки: Опанас Заливаха
Христина П’ятнюк
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
