28 квітня 1943 року, було створено українську дивізію Waffen-SS “Галичина”. Наразі про неї знає невелика кількість людей і не завжди з кращого боку. Сьогодні ми постараємось розібратися в одному з найскладніших питань в історії України — колаборації українців із нацистами.
Пише Інформатор покликаючись на книгу П. Гаврилишина та Р. Чорненького “Станіславів: віднайдені історії”
Питання про співпрацю українців із нацистами, їх причетність до Голокосту вважають одним з найбільш суперечливих питань в історії України.
Німецькі вищі офіцери після закінчення виступу на площі А. Гітлера (Вічевий майдан)
Нечасто хтось дає цьому формуванню обʼєктивну оцінку. З одного боку дивізійників через службу в німецькій армії називають колаборантами, зрадниками та військовими злочинцями, а з іншого – сприймають як національних героїв, які боролись за самостійність України й відбудову її державності.
Зі слів відомого львівського історика Я. Грицака: “Це питання не вдається розвʼязати простою відповіддю “так” чи “ні”. Українці й співпрацювали з нацистською владою – особливо на самих початках окупації, і боролися проти неї“.
Усе почалося навесні, після того, як німці признали свою жахливу поразку у битві за сталінград. Німецьке командування відкинуло ідею воювати тільки власними солдатами.
Ситуація набувала катастрофічного характеру, оскільки Третьому Райху не вистачало воїнів і вони вирішили для боротьби з ворогами залучати народи “неарійського походження”, створюючи у складі СС дивізії з представників французької, іспанської, російської, татарської й інших національностей.
Після низки поразок на фронті у березні 1943 р. губернатор Дистрикту “Галичина”, бригадефюрер СС Отто Вехтер, який лояльно ставився до українців, налагодив співробітництво з Українським Центральним Комітетом (УЦК) Володимира Кубійовича і попросив підтримки у формуванні поліційного полку “Галичина”.
Губернатор Галичини д-р Отто Вехтер, під час промови до добровольців 18 липня 1943 р. у Львові
Генріх Гіммлер, райхсфюрер СС, підтримав ініціативу Вехтера і запропонував у подальшому розгорнути полк у дивізію. Незважаючи на велику ймовірність поразки Німеччини, УЦК вирішив, що у хаосі тих подій краще мати регулярні підготовлені українські збройні сили.
Володимир Кубійович так згадує причини та мотиви створення дивізії: “Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес … Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм“.
Володимир Кубійович (Фото взято з сайту ЕНЦИКЛОПЕДІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ)
Серед мотивів створення дивізії він відзначав:
- Включення в боротьбу з большевизмом не як безіменні.
- Входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на европейську, на світову.
- Порятунок себе фізично, ми творимо зав’язок армії.
- Можливість створення точки виходу для дальших планів.
Також він вважав, що лише в цей спосіб вони зможуть творити під керівництвом українських старшин військову школу для української молоді.
На думку Володимира Кубійовича, ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности й інші вояцькі чесности.
У ході переговорів з Отто Вехтером представники української сторони висували низку вимог, але лишень невелика частина з них була виконана.
Набір добровольців проводився у травні-червні тільки серед українців, які проживали на територіях західних областей, а саме: Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської. Пізніше перелік областей розширили та набирали чоловіків і з інших регіонів, наприклад, з Волині, і навіть полонених червоноармійців.
Плакат 14-та гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина»
11 липня у Станіславові та 18 липня 1943 року у Львові відбувся парад рекрутів до дивізії СС “Галичина”. На них виступав з промовою губернатор Галичини, доктор Вехтер. Цивільне населення здебільшого вітало добровольців. Після параду вони виїжджали потягами на вишкіл.
У квітні 1945 року цей підрозділ отримав нову назву — Перша українська дивізія Української Національної Армії. Вони потрапили в полон до британців, але більшості членів дивізії вдалося вижити.
Створення дивізії СС “Галичина” насправді не було результатом прагнення підтримати нацистську політику, а стало свідомим кроком для закладання професійної основи української регулярної армії, яка могла б захищати українську державність.
Сьогодні, після російської агресії на сході України, важко не погодитися з логікою їхнього тодішнього мислення.
Головне фото взяте з Суспільного
Деякі фото взяті з книги П. Гаврилишина та Р. Чорненького “Станіславів: віднайдені історії”
Читати також: На зміну одним окупантам прийшли інші: 80-ти річчя визволення Станіславова від Нацистської Німеччини
Руслан Годованець
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
