Сьогодні ми відзначаємо 33-річчя незалежності України, отож вирішили розповісти вам простими словами цікаві спогади з початкової сторінки історії незалежної України. Читайте далі в матеріалі.
Пише Інформатор
Отож, почнемо з того, що 19 серпня близько сьомої години ранку Леоніду Макаровичу Кравчуку подзвонив Станіслав Гуренко (ред. перший секретар Центрального Комітету Компартії України).
Мова зайшла про переворот у москві. Леонід Макарович не знав про ранкові події оскільки “історично встає о сьомій годині завжди”
Гуренко порадив ввімкнути радіо.
Як далі вияснилося в ході цих подій з четвертої години ранку 19 серпня у москві у зв’язку із загостренням ситуації у столиці та загрозою заворушень в інтересах безпеки громадян оголошено надзвичайний стан. І союз пішов під управління ДКНС (ред. з рос. “ГКЧП” – державний комітет надзвичайних ситуацій)
А також Станіслав Іванович повідомив, що Варенников Валентин прибув у Київ та чекає зустрічі з Кравчуком.
“Я знав: запросять мене до ЦК, посадять на приставному стільці — і я вже не господар, вони мені нав’язуватимуть свою позицію, намагатимуться залякати, загнати у глухий кут“, – так Леонід Макарович пояснював свою позицію, щодо зустрічі у ЦК (ред. Центральний комітет).
Радіоповідомлення ДКНС цієї миті слухав і Євген Марчук:
“Я — міністр із питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуацій. Тобто питання надзвичайного стану — це питання в моїй компетенції. Я хапаю закон Радянського Союзу про надзвичайний стан. Їду на роботу. Це досить близько було — хвилин п’ятнадцять… А той закон — величезний. Я його швидко перелопачую, але не можу знайти жодної причини оголосити надзвичайний стан у Радянському Союзі! Хвороба Горбачова — це не причина. Це абсолютно не причина для введення надзвичайного стану!”
Кравчуку наступним подзвонив Єльцин. Леонід якраз направлявся до ВРУ (ред. Верховної ради України), але тодішні технології уже дозволяли прийняти дзвінок просто в машині.
Кравчук згадує слова Єльцина приблизно так:
“Леоніде Макаровичу, у мене є велике прохання! Там Горбачов у Криму. І мені не дали можливості з ним поговорити! Крим же ж ваш! Крим — це ж Україна!” — Отакі були слова тоді! — “Може, вас з’єднають? Якщо з’єднають, зателефонуйте мені: скажіть, що говорить Горбачов!”
Ще один дзвінок у Крим, після чого відповідь секретарки:
— Михайла Сергійовича нема. Він погано почувається і не може підійти до телефону.
— А коли можна зателефонувати, щоб він таки прийшов до телефону? Коли йому стане краще?
— Мабуть, це буде нескоро.
Подзвонив Єльцину:
— Борисе Миколайовичу, отака ситуація!
— Все зрозуміло.
— Я їду зараз для зустрічі з Варенниковим, який прибув до Києва за дорученням ДКНС.
— Треба обережно з ним говорити!
В цей час на робочому місці Євген Марчук згадує:
“Починається нарада… Обговорюємо… Що вимагатиме Москва? — Ввести надзвичайний стан. А за законом ввести надзвичайний стан може хто? — Тільки найвищий орган. Який? — Верховна Рада“.
І тут дзвінок: телефонує Леонід Макарович.
Костянтин Масик (ред. Масик Костянтин Іванович – український радянський партійний діяч) говорить, що до Кравчука йдуть Варенников та Гуренко. І що Кравчук просить його приєднатися до розмови.
У Костянтина Івановича на столі лежали такі досить величенькі блокноти. Я йому кажу півжартом: “Візьміть блокнот і все дуже детально записуйте!”
А так Леонід Кравчук згадує приймальну:
“Я приходжу на робоче місце. Заходжу в приймальню. А приймальня — забита генералами! Там уже командувач Київським військовим округом Віктор Чечеватов, керівник політуправління округу Борис Шариков, хтось іще — Варенников привіз із собою цілий почет. Він був заступником Міністра оборони СРСР, командувачем Сухопутних військ — це була найвища посада після міністра!”
В кабінет Кравчука всі генерали не вмістилися б за столом, а тому зайшло декілька.
Зі спогадів Євгена Марчука можна дізнатися, що в Україні на той базувалось величезне військове угрупування збройних сил Радянського Союзу, при чому на момент виникнення ДКНС, жодна військова частина не була підпорядкована Києву — все підпорядковувалось Москві.
“Це був майже мільйон, трошки менше мільйона, чоловік: це чотири армії, це та сама 43-тя ракетна армія з ядерною зброєю, це Чорноморський флот зі своєю авіацією, з ядерною зброєю також…”
А отже можна зробити висновок, що перша особа української республіки опинилася у власному кабінеті ледь не в заручниках:
“Леонід Макарович в принципі знав, що його як голову Верховної Ради України не було кому захистити. На 19 серпня 1991 року в Україні була гігантська машина, підпорядкована тому комітетові: усі збройні сили були підпорядковані члену ДКНС Дмитру Язову, КДБ — члену ДКНС Володимиру Крючкову” – Євген Марчук
Зустріч почалася з представлення Варенникова, але Кравчук його перебив зауваживши, що вони одне одного знають і наразі варто перейти до суті.
— Ви, очевидно, чули, що в країні відбулося. Нарешті влада перейшла до рішучих та сміливих! — Варенников.
І саме ці слова здивували Кравчука – він чомусь особливо чітко запам’ятав цю сентенцію про “рішучих та сміливих“.
Варенников взагалі не любив белькотіти, мав звичку формулювати чітко та ясно.
Поки нічого ново він не розповів про наявну ситуацію, а от коли діло дійшло про мету його прибуття стало цікавіше:
“Я прибув до Києва, щоб на місці розібратися в ситуації та за необхідності рекомендувати ввести надзвичайний стан принаймні в низці регіонів України” – Варенников.
Ці слова були надто несподіваними для присутніх. Приблизно хвилину тривала тиша.
Генерал Шариков описав ситуацію наступним чином:
“Однак треба віддати належне Кравчуку: він швидко себе опанував. На відміну від Масика, який помітно нервував, Леонід Макарович не мав розгубленого вигляду і тримався достойно й мудро”.
“Варенников дістав із теки ксерокопію Постанови ДКНС номер 1 і почав у солдафонській манері викладати її окремі статті. Він вимагав від нас “згуртуватись як ніколи”. Організувати рух транспортних засобів, проводити їхній огляд, ввести комендантську годину…”
В цей момент Масику і стала в пригоді ранкова розмова з Марчуком про підстави і механізми запровадження надзвичайного стану:
“Я послався на Закон СРСР “Про правовий режим надзвичайного стану в СРСР”, який передбачав введення надзвичайного стану в союзних республіках лише за згодою Верховних Рад цих республік… Варенников обірвав мене і заявив: “Ви не звертались, то ми вам допоможемо!””
Далі він дослівно сказав:
“На Західній Україні нема радянської влади — суцільний “Рух”! У західних областях треба ввести надзвичайний стан. Припинити страйки! Закрити всі партії, окрім КПРС, їхні газети, припинити і розігнати мітинги. Вам потрібно застосувати екстрені заходи, щоб не склалася думка, що ви йдете колишнім курсом!”
Масик продовжував сумлінно нотувати погрози Варенникова:
“Рекомендую вам подумати і зайняти правильну позицію! Змінити свій особистий курс і курс Верховної Ради! Не підбурювати депутатів до різних там розмов. Війська мають наказ і будуть діяти. Якщо вони отримають інформацію, що ситуація потребує введення надзвичайного стану, його введуть!”
Було ще багато погроз, та коли Варенников заговорив про можливість введення в Україні надзвичайного стану, — “Леонід Макарович відразу взяв до рук закон, що визначав умови введення надзвичайного стану, який лежав прямо перед ним на столі”, — згадував генерал Шариков.
За свідченням Бориса Шарикова, відповідь Кравчука була чіткою, та ствердною – ситуація і в Києві, і на місцях досить спокійна й не вимагає введення жодних екстрених заходів!
Леонід Макарович не вщухав ат продовжував насідати:
По-перше, є проблема у скликанні депутатів, оскільки більшість з них уже у відпусті. А по-друге, немає документів — що обговорювати? Після чого Кравчук ясно пояснив, що повідомлення на радіо, для депутатів не є документом:
“Щоб приймати рішення і діяти, я, як голова Верховної Ради, повинен мати документи, а не слухати повідомлення по радіо!”
І щоб вже добити Варенникова, Кравчук заговоривпро мандат:
— Валентине Івановичу, а де ваш мандат?
— Який мандат?!
— Наскільки я знаю історію, коли Ленін посилав своїх представників у регіони, він давав їм письмове доручення з підписом…
— Але ж мене направив ДКНС!
— Ну, це ж ви знаєте! А я не знаю.
Тим часом Кравчук і далі насідав на Варенникова, який у розмові мав необережність зізнатися, що прилетів із Криму, де бачився з Горбачовим: «Я його запитав: “В якому стані Горбачов?”
Варенников дав зрозуміти, що той важкохворий. Але Кравчук не вгавав:
— А довiдка? Ви можете дати лiкарську довiдку про те, що вiн дiйсно хворий?
— Довідки нема…
— Дозвольте мені серйозно засумніватись у правдивості вашої інформації хоча б тому, що ми кілька днів тому з Михайлом Сергійовичем та його зятем успішно здолали 0,75 лимонної горілки за одним присідом.
І в це момент задзвонив робочий телефон. У тиші кабінету розмову було добре чути. Телефонував голова КДБ СРСР Володимир Крючков:
— Здрастуйте, Леоніде Макаровичу. Це Крючков говорить. А Варенников у вас? — голос шефа КДБ чітко почули всі присутні.
Кравчук трохи здивувався:
— Дати йому слухавку?
— Та ні, не треба.
— Щось йому передати?
— Передайте йому привіт!
Цей привіт Варенникову дещо спантеличив Кравчука. Пізніше він намагався собі пояснити причини цього дзвінка. Леонід Макарович вважав, що мета цього дзвінка була тонко натякнути, що за процесом у Києві КДБ Москви уважно слідкує.
“Цей тиск безумовно був спрямований на те, щоб я став більш згідливим у розмові з генералом“, – Леонід Кравчук.
І тут починається саме цікаве.
Зі слів Бориса Шарикова:
“Він (голова КДБ) поцікавився, як справи, як ситуація у Києві? Леонід Макарович усміхнувся і з певною іронією відповів: “Ситуація нормальна, дякую! Ось приїхав Валентин Іванович Варенников, сидимо, розмовляємо. Ми йому саме зараз розповідаємо, що підстав для введення надзвичайних заходів у нас нема”. На що Крючков відповів щось таке: “Ну, якщо ви так вважаєте… Може, і правильно… ”
Генерал Варенников згадував при цьому іншу версію подій:
“Нормальна була зустріч. Дещо нервово було з боку Масика в плані того, коли і хто може оголошувати надзвичайний стан, хоча на Україні ніхто не збирався вводити надзвичайний стан“.
Про дзвінок Крючкова сказав наступне:
“Ми тут обговорюємо всі ці питання, зокрема і щодо надзвичайного стану. Але ми у Москві не розглядаємо, щоб на Україні вводити надзвичайний стан”
У самого Крючкова взагалі була інша версія розмови з Кравчуком:
“Я йому розповів, що ввели надзвичайний стан, такі-от і такі-от заходи плануємо застосувати. “Так, — каже, — треба, звичайно, порядок наводити”. І він поставив питання про те, щоб ввести надзвичайний стан у трьох областях на Заході.
Я сказав: “Не поспішайте з цим кроком! Я думаю, що ці заходи зайві, адже там ситуація в гірший бік за минулу добу-дві не змінилася”.
Він говорить: “Добре, зачекаємо”. Далі Кравчук попросив докладно інформувати, що буде відбуватися…”
Отже, за версією Крючкова, Кравчук сам був ініціатором введення надзвичайного стану в кількох областях України. І він, шеф КДБ, переконав його цього не робити.
Головне фото та реальна історія взяті з книжки “Як українці зруйнували імперію зла“, а коротка інформація з поста на Facebook.
Руслан Годованець
Читати також: Як франківці відзначають День Державного прапора України: фоторепортаж
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
