1 листопада 1918 року у Львові почалося повстання, спрямоване на встановлення української влади на західноукраїнських землях, яке увійшло в історію як “Листопадовий чин”. Саме ця подія стала початком проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Ще досі не так багато людей знає той факт, що і Станиславів встиг побувати у ранзі столиці. Детальніше про це читайте у матеріалі.
Пише Інформатор Івано-Франківськ покликаючись на книгу “Станиславів: віднайдені історії”, авторів Петра Гаврилишина та Романа Чорненького.
Наприкінці Першої світової війни значна частина українських земель – Східна Галичина, Буковина і Закарпаття – входили до складу Австро-Угорської імперії. Після її розпаду в жовтні 1918 року українці почали активно працювати над створенням власної держави на західноукраїнських землях. Щоб уникнути загрози захоплення поляками, 18 жовтня у Львові за ініціативи Євгена Петрушевича було створено Українську Національну Раду, яка стала українським парламентом.
31 жовтня стало відомо про приїзд до Львова Польської ліквідаційної комісії, яка мала перебрати владу над Галичиною. На вимогу Української Національної Ради про передачу влади австрійський намісник Галичини відмовив. Тоді, під керівництвом Дмитра Вітовського, зранку 1 листопада українці взяли владу у Львові, розпочавши створення Української Галицької Армії. 13 листопада було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) зі столицею у Львові. Однак вже 21 листопада, під тиском польських сил, уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя, а згодом – до Станиславова.
Найтриваліше серед них столицею ЗУНР був саме Станиславів. У готелі “Австрія” (тепер “Дністер”), що на кілька місяців змінив назву на “Одеса”, розміщувалася канцелярія президента Української Національної Ради ЗУНР Євгена Петрушевича та його заступника Лева Бачинського, а в колишній кам’яниці для залізничної дирекції працював Державний Секретаріат (уряд) ЗУНР. Сьогодні перед ним встановлений пам’ятник діячам ЗУНР.
Готель “Одеса” в часи ЗУНР (тепер “Дністер”), місце зборів Української Національної Ради. Фото взято з інтернет-газети “Збруч”
У Станиславові ухвалили основні закони ЗУНР: “Про землю”, “Про мови”, “Про основи шкільництва”, “Про вибори до сейму” та інші. У Західноукраїнській Народній Республіці виходило 37 газет і журналів, з них 13 – у Станиславові.
УНР і ЗУНР, створені на руїнах російської та Австро-Угорської імперій, прагнули об’єднання в єдину державу. Обидві сторони поділяли спільну мову, історію та культурну ідентичність. Галичина, де жили українці, поляки, євреї та інші нації, стала ареною конфліктів між молодими польською та українською державами. ЗУНР без підтримки зі Сходу не могла довго протриматися.
3 січня 1919 року в готелі “Дністер” Українська Національна Рада проголосила об’єднання ЗУНР і УНР в одну суверенну державу. Акт Злуки було підписано 22 січня 1919 року в Києві на Софійській площі. Галицьку делегацію очолював Лев Бачинський, серед членів були Василь Стефаник, Лонгин Цегельський, Дмитро Вітовський та інші.
Львів залишався офіційною столицею, тож Станиславів у документах згадувався як “тимчасова столиця”. Проте уряд значно змінив життя цього провінційного міста. Микола Ковалевський, прибувши сюди на початку 1919 року, згадував: “Перше, що впало в очі, – великі руїни в центрі міста, сліди наступу Керенського 1917 року. Українське життя тут було дуже інтенсивним: сесії Національної ради, наради партій, учительські з’їзди, конференції тощо. Станиславів справив на мене велике враження – каварні, ресторани, склепи з товаром, кілька газет, жвавий рух – все свідчило про прагнення повернутися до нормального життя”.
Очевидно, делікатним залишалося для поляків питання, як їм поводитися при українській владі. Про один із фактів такої поведінки Ковалевський теж згадує: “Першого ж дня мого побуту в Станиславові я отримав практичну лекцію з українсько-польських відносин. Проходячи якимсь бульваром і втративши орієнтацію, я звернувся до молодого хлопця, якому не могло бути більше, як п’ятнадцять-шістнадцять років, питаючи його про якусь вулицю. Спочатку цей хлопець взагалі не хотів відповідати на моє запитання, а потім сказав мені по-польськи, що він може мені показати вулицю, але тільки в польській мові. Ось до чого доводить сліпий шовінізм! З цим шовінізмом в українсько-польських відносинах я потім, під час пізнішого побуту в Галичині і в Польщі, зустрічався не раз, але цей маленький епізод в Станиславові дав мені передсмак цілої проблеми цього туго затягненого вузла”.
Головне фото взято з Фейсбук-групи “Ретро Станиславів”.
Тетяна Сарай
Читати також: Кохання по-Франківськи: як знайшов і втратив щастя Каменяр у нашому місті
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
