У минулому столітті Різдво в Богородчанах було особливим. Вертепи з колядниками, мелодійні піснеспіви та автентичні костюми, які створювали неповторну атмосферу. Ці традиції не тільки дарували радість, а й стали символом об’єднання громади та збереження культури. Розповідаємо, як святкували Різдво в невеликому прикарпатському містечку.
Повідомляє Інформатор Івано-Франківськ з покликанням на книгу “Місто Богородиці”, автор – Василь Бабій.
Дітлахи особливо готувались до Різдва. Більшість колядників ходила із зіркою — то був обклеєний кольоровим папером обід зі старого сита, до якого прикріплювали шість різнокольорових променів. Фон зірки освітлювала вставлена всередину свічка.
Хлопчики Василь і Владик Кочкодани із Закляшторної вулиці ходили колядувати із шопкою. Це був невеличкий вертеп (хатка із соломʼяною покрівлею і відкритою передньою стіною), кольорова діорама якого зображала народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Щорічно вони колядували “Нова радість стала…”.
Декілька груп колядників ходили з вертепною драмою. Від усіх інших колядників вони відрізнялись передусім переодяганням. Свої білі сорочки, одягнені поверх одягу, вони прикрашали наклеєними на картон кольоровими наплечними та горизонтальними поясами. На головах мали високі картонні шапки, так звані чаки. Звідси й назва була — „чакарі”.
Нерозлучною атрибутикою вертепників були товсті високі палиці з прикріпленими внизу брязкаючими бляшками. Чаки і палиці також були обклеєні кольоровим папером.
Особовий склад вертепників залежав від обраного сюжету драми. Здебільшого то були три „чакарі”. З ними додатково могли бути „циганка”, „чорт”, „жид” та інші. Сюжет виконуваної драми не завжди був зрозумілий слухачам. Згадати хоча б Берду, який, ставши на коліна, не хотів встати, поки Бог не народиться. За третім нагадуванням він все-таки вставав, і тоді весь ансамбль вертепників (включаючи „жида” і „чорта”) виконував одну із популярних колядок. Групу „чакарів” доводилось винагороджувати дещо щедріше.
На Святвечір колядники заходили до хат, а у Різдвяний вечір колядували під вікнами. Вертепники ходили колядувати і на Святвечір, і вдень протягом трьох святкових днів. Тоді вулицями часто їх супроводжував гурт малих дітей.
Вранці та на Новий рік (14 січня) малі хлопчики ходили по хатах віншувати людям здоровʼя, щастя та добра, а називали їх в Богородчанах рацівниками.
Крім дитячого колядування, традиційним було цільове колядування дорослих. Для потреб церкви, ходили з колядниками старші чоловіки — церковні брати, а також старші жінки — сестриці.
Старші юнаки колядували з метою збору грошей для потреб „Рідної школи”.
Ввечері на третій день Різдва був звичай спалювати „дідуха”. Таке дійство виконували старші хлопці. Перед домом, в якому була на виданні дівчина, вони спалювали декілька снопів житньої соломи, взявши її з того ж обійстя.
Читайте також: Старовинні українські колядки: мелодії, що зберігають дух поколінь
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
