3 січня 1919 року, у Станиславові, Українська Національна Рада прийняла Ухвалу “Про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою”. 22 січня, того ж року, відбулося проголошення Акта злуки.
Повідомляє Інформатор Івано-Франківськ з покликанням на Опілля: скарби нації.
Передвступний договір про об’єднання ЗУНР і УНР в єдину державу був підписаний представниками обох сторін у Фастові 1 грудня 1918 року.
Перед угоду мав ратифікувати галицький передпарламент – Українська національна рада. Однак, як свідчив отаман УСС Никифор Гірняк, опираючись на своє спілкування із Дмитром Вітовським, справа затягувалась.
Проти винесення відповідного закону виступили рішуче декотрі державні секретарі, між ними і Цегельський, “бо соборність, поки що не актуальна“.
Врешті Вітовський поставив питання руба перед Радою держсекретарів. Він заявив, якщо відкинуть його внесення – він звернеться зі справою соборності до армії, а вона вся хоче негайного її проголошення (такий же настрій панував і серед селянства).
Законопроект винесено на розгляд докооптованої делегатами з повітів УНРади, яка зібралась 1 січня в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ). Єдиною істотною темою зборів була справа злуки.
Президент ради Євген Петрушевич скерував законопроект у комісію закордонних (!) справ. Один з депутатів, згадував:
“Більшість бажала злуки без застережень, меншість, зложена переважно зі старших австрійських парляментаристів, боялася сильної хвилі від сходу… і намагалася ше підтримувати кордон між західною східньою частиною українського народу“.
Ввечері 3 січня 1919 року відбулось урочисте засідання ради. Ратифікаційний закон, чи то пак – резолюцію, схвалили без дебатів. Голосування відбувалось через акламацію, тобто через вставання з місця і без підрахунку голосів. Після одноголосного рішення зал заспівав “Ще не вмерла…“.
Головним “мотором” законопроекту був Дмитро Вітовський. Під будинком нарад зібрались сотні людей, які очікували рішення… Нарешті на балкон будинку засідань (тепер це готель “Дністер”) вишли парламентарі – приймати військовий парад залоги міста.
Темні вулиці міста освітили смолоскипи. Салютуючи раді пройшли колони піхоти, кінноти і артилерії. З балкона до воїнів промовив вітальне слово герой дня – Дмитро Вітовський.
Галичина з ентузіазмом сприйняла новину. Майже в кожному повітовому містечку, де діяла влада ЗУНР, в січні 1919 року відбулись святкові віча з нагоди проголошення злуки з УНР.
За об’єднання голосував і о. Андрій Бандера, делегат від калуського повіту. Його тоді 10-літній син – Степан Бандера – так згадував ці події в автобіографії:
“Батько був послом до парляменту Західньо-Української Народньої Республіки – Української Національної Ради в Станиславові і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині. Особливий вплив на кристалізацію моєї національно-політичної свідомости мали величні святкування і загальне одушевлення злуки ЗУНР з Українською Народньою Республікою в одну державу, в січні 1919 р.”
Військовий держсекретар Дмитро Вітовський, одразу ж – 3 січня – надіслав публічну вітальну телеграму Симонові Петлюрі:
“Хай об’єднання, сповнене спільно пролитою кров’ю обох бувших республік, довершить мрію щастя робочого українського народу”.
Ця телеграма і стала ключовим повідомленням про подію в Галичині, наприклад, для читачів київської газети “Нова Рада”.
Головне фото взято з сайту “Історична правда”.
Читайте також: Історія під ногами: що знайшли в каплиці Святого Василія під час розкопок?
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
