На зламі 19 і 20 століть у Станиславові проходила низка страйків та бунтів. Більшість із них були за скорочення робочого дня та підвищення заробітної плати працівникам. Чи виконувались умови робітників, читайте у матеріалі.
Повідомляє Інформатор Івано-Франківськ з покликанням на Івано-Франківську обласну організацію Національної спілки краєзнавців України.
Страйк будівельників у серпні 1895 року.
Головні вимоги – скорочення робочого дня до 10 годин та підвищення заробітної плати до 1,5 злотого ринського для кваліфікованого робітника.
Страйкарі також вимагали видавати зарплату в суботу на місці роботи, а не в неділю в шинку. Очевидно, в кишенях шинкарів осідало немало грошей, зароблених важкою працею на будові.
13 серпня страйк завершився перемогою робітників. Перед тим протягом трьох днів протестувальники вели переговори зі своїми роботодавцями, у яких брав участь промисловий інспектор. Майже всі вимоги страйкарів були виконані. Під час страйку за тривогою підняли військо з казарм, а піші й кінні патрулі наглядали за порядком у місті.
Але жодних погромів не було. Якби не шумні юрби робітників і відсутність руху на будовах, у місті взагалі ніхто б не зауважив, що проходить досить масштабний страйк, у якому взяли участь аж 800 робітників. Станиславівська людність поставилась до страйку досить байдуже, а будівельники після успішного протесту спокійно взялися до роботи. Однак на цьому справа не скінчилася.
Робітників інших галузей надихнув приклад будівельників, і вони теж запрагнули виступити на захист своїх прав.
Страйк гарбарів у вересні 1895 року.
Гарбарі – спеціалісти з вичинки шкіри. Об’єдналися працівники кількох гарбарень Станиславова й околиць, але їхня кількість усе ж була значно скромнішою – всього 280 осіб. Як і будівельники, вони вимагали скорочення робочого дня й підвищення заробітної плати, щоправда, аж до 5 злотих ринських у день.
Крім того, гарбарі протестували проти акордної оплати праці. Вони страйкували цілий тиждень, але їхні вимоги так і не були виконані. Щоб якось заспокоїти страйкарів, до Станиславова прибув заступник промислового інспектора пан Кремер, але його місія не вдалася.
Головним противником виконання вимог робітників був один з десяти власників гарбарень, такий собі пан Бернфельд. Однак гарбарський страйк мав позитивні наслідки. Було зауважено, що гарбарям справді замало платять за їхню важку роботу, а крім того, умови праці на деяких гарбарнях не витримували жодної критики.
Кілька з них з цієї причини закрили, а працівники, які перебували в особливо складних матеріальних умовах, отримали допомогу від партії соціалістів. Загалом страйк проходив спокійно, але, очевидно, робітники все ж порушували порядок, бо двадцятьом п’ятьом з них було висунуто звинувачення у хуліганських діях, а один навіть потрапив до в’язниці.
Страйк пекарів.
Естафету страйків підхопили пекарі. У 1895 році станиславівські робітники пекарень зібралися на загальні збори, під час яких вирішили припинити роботу. Тоді робочий день у пекарнях був дуже довгим, бувало, що люди працювали навіть по 18 годин на добу. Тож працівники вимагали, щоб їм скоротили робочий час хоча б до 12 годин.
Пекарі боролися також за підвищення оплати праці з 3 до 7 злотих ринських у день і вимагали не звільняти всіх учасників страйку щонайменше протягом пів року після його завершення.
Вже наступного тижня після пекарського страйку захищати свої права взялися помічники вчителів у єврейських школах – хайдерах. Вони протестували проти надзвичайно високого робочого навантаження й низької оплати праці. За рішенням рабина їхні вимоги виконали.
Читайте також: “Хлібний бунт” у Станиславові: що змусило містян протестувати
Головне фото взято з Фейсбук-сторінки Історія та пам’ятки Прикарпаття.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
