У ХІХ столітті Станиславів був маленьким та неосвітленим містом, де вулиці після дощу перетворювалися на болото, а вночі панувала суцільна темрява. Перші ліхтарі тут з’явилися лише за правління старости Францішка Краттера, але їх було замало, тож вечорами місто тонуло у пітьмі. Через це навіть з’явилася приказка «Темно, як у Станиславові».
Повідомляє Інформатор Івано-Франківськ покликаючись на Івано-Франківську обласну організацію Національної спілки краєзнавців України.
«Темно, як у Станиславові»
Бруковані вулиці у місті почали з’являтися лише за старости Францішка Краттера, який займав свою посаду дванадцять років (1821—1833). За підрахунками дослідників, у 20-х роках ХІХ ст. було забруковано 24 вулиці. Більше як половина будинків, які тулилися один до одного, були дерев’яними, і це сприяло численним пожежам.
За переписом, у 1801 році в Станиславові було 144 будинки, проживало 5402 мешканці, з них 3165 українців та поляків, 2237 євреїв. У Станиславівському повіті працювали п’ять броварень, 93 гуральні, шість великих млинів, цегельні та медозбірні.
Перші масляні ліхтарі у місті почали з’являтися за правління старости Краттера, але, очевидно, їхня кількість усе ж була недостатньою.
Кореспондент газети «Австрійський оглядач», який відвідав Станиславів у 1850 році, скаржився на непроглядну темряву у вечірньому місті й стверджував, що в Галичині навіть була приказка: «темно, як у Станиславові». Лише на свята й на честь високих гостей тут запалювали яскраву ілюмінацію.
Так, 8 вересня 1839 р. місто засяяло вогнями, адже в цей день до Станиславова прибув високий гість – ерцгерцог Франц-Карл. Ось що повідомляє про цей візит преса: «8 вересня його світлість виїхав з Болехова і в третій годині пополудні прибув до окружного міста Станиславова. Після прибуття високого гостя розпочалися представлення йому чиновників з різних установ, духовенства та шляхетства. Після обіду ерцгерцог відвідав військовий шпиталь, оглянув будівництво міського шпиталю, яке він щедро підтримував своїми дотаціями. Увечері тисячі вогнів ознаменували приїзд цього бажаного і дорогого гостя. Особливо гарно була освітлена міська ратуша і пам’ятник померлому цісарю. Гімназійна молодь зібралася під вікнами помешкання, де зупинився ерцгерцог, і заспівала державний гімн. Наступного дня, 9 вересня, ерцгерцог покинув місто».
Розваги
Хоч у Станиславові завжди пишно буяла зелень приватних садків, місто довгий час не мало жодного громадського парку. В 1825 р. за ініціативи старости Краттера місто викупило ґрунт між тодішніми вулицями Собєського, Казимирівською та Ґославського (тепер вул. Січових стрільців, Мазепи та Вітовського).
Цю територію засадили деревами, поробили клумби та встановили лавки. Так постав затишний сквер, урочисто відкритий у 1827 р. Він став улюбленим місцем відпочинку для містян. Щонеділі вони збиралися тут послухати військовий оркестр. Скверик назвали «Краттерівкою», щоб ушанувати Францішка Краттера за його внесок у розвиток міста.
Крамниці і торгівля
Поволі місто та округ зростали та розвивалися. Станом на 1838 рік Станиславівський округ налічував 5 міст, 10 передмість, 13 ринкових площ, 264 села, 49 маєтків, 32 194 будинки й 234 996 жителів.
В першій половині ХІХ ст. місто стало «шерстяною столицею» Галичини, адже сюди з’їжджалися гуцули й продавали на ярмарках овечу шерсть. Шкури особливо цінних довгошерстих овець активно скуповували вірмени, які згодом виготовляли з них сап’ян – тонку і м’яку шкіру, з якої робили найдорожче взуття, пояси, книжкові палітурки.
На станиславівських ярмарках також продавали велику рогату худобу, коней і ослів. Особливо урожайним на ослів видався 1838 р., адже тоді на ярмарку продавали аж 2200 голів.
У 30-х роках у місті діяла популярна пекарня, якою завідували Кароль і Антоній Шарери. Відомою була й крамниця ювеліра Йозефа Ґласса, яку в 1853 р. пограбували четверо злодіїв і винесли товару більш ніж на 12 тис. флоринів. Поліція провела ретельне розслідування і таки схопила осіб, підозрюваних у скоєнні цього злочину.
Ближче до середини ХІХ ст. в місті діяв аптекар Ян Томанек, який раніше жив у Львові. Він пропонував у Станиславові препарати відомих австрійських та інших європейських виробників. Зокрема в нього можна було придбати косметичне молочко на основі гліцерину від знаного паризького виробника, розроблене французькими лікарями.
Як стверджувала реклама, воно надавало шкірі обличчя свіжості й шовковистості. В 1845—1849 рр. Томанек видавав перший міський часопис «Газета Станиславівська».
Довший час у Станиславові взагалі не було книжкових крамниць. Першу книгарню в місті відкрив Ян Міліковський, один з найвідоміших книготорговців і видавців тодішньої Галичини. Близько 1820 р. він прибув до Львова, а згодом відкрив у Галичині три книгарні – у Львові, Станиславові й Тарнові.
Станиславівська книгарня відкрилася в 1823 р. Пізніше вона розташувалася за сучасною адресою вул. Мазепи, 1, напроти скверу Краттерівка (нині Вічевий майдан). Львівською книгарнею Міліковський керував разом із партнером Іґнацієм Куном.
Читайте також: Масовий приліт диких гусей: понад 500 птахів зупинилися на Бурштинському водосховищі
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
