Руслан Годованець — студент, поет і журналіст редакції «Інформатора». Про його поетичний талант у редакції дізналися випадково: під час проєкту «Листи Джульєтті» на пошту надійшло кілька віршів, надісланих під різними псевдонімами. Лише після завершення ініціативи Руслан зізнався, що ці поетичні рядки належали йому.
Інформатор Івано-Франківськ вирішив познайомити вас ближче з творчою особистістю нашого колеги.
Чому ти вирішив надсилати свої вірші під псевдонімами у “Листи Джульєтті”? Що ти відчував у цей момент?
Мені захотілось поділитися віршами, що написав, але трішки соромився викладати поезію під своїм іменем, бо вважав їх надто дитячими. Коли надсилав тексти для першого проєкту, то відчував одночасно задоволення і якийсь острах, так би мовити:
“В голові один туман,
Ерос, морфій і роман…”,
а вже коли ми це робили на 14 лютого я був в захваті. Те, що почалося з сумніву, стало натхненням.
Як рідні ставляться до твого захоплення поезією?
З рідних небагато хто знає про це, але здебільшого ставляться добре і мені здається, навіть із захватом (Руслан посміхається).
Ти більше пишеш для себе чи для когось невідомого, хто колись знайде твої рядки і зрозуміє тебе?
Раніше я писав тільки для себе, щоб вилити якісь свої емоції, переживання та почуття. Лишень один вірш я написав спеціально для дівчини.
Що для тебе є джерелом натхнення?
Люди, емоції, переживання та весь хаос мого життя (Руслан посміхається).
Чи є у тебе “улюблені слова” — ті, які часто повторюються у твоїх творах?
Топ слів: кохаю, люблю, серце, відчуття та щось пов’язане з вогнем — полум’я, жар.
Якою ти бачиш роль поета в наш час — у світі воєн, технологій, швидких змін?
Я вважаю, що світ має дві сторони. Їх не завжди видно очима, їх відчуваєш. З одного боку — біль, страждання, тінь війни й втрат. З іншого — кохання, ніжність, краса, яка змушує душу розквітати.
Не кожен бачить смерть чи вибухи на власні очі. Але достатньо прочитати вірш і уява промальовує те, чого ми не бачили, але відтепер уже ніколи не забудемо.
Світ повен краси, і саме поети здатні нагадати про це. Вони тут для того, щоб із зачерствілого суспільства проростала квітка.
Я пишу переважно про цю світлу сторону — те, що сам прожив та відчув, що пульсує десь між ребрами.
А в часи технологій і поспіху справжня поезія — це коли сторінка тримає тебе міцніше, ніж будь-який екран. Коли читаєш — і час зупиняється. І тоді ти її не просто читаєш — ти її смакуєш.
Чи є в тебе мрія, пов’язана саме з поезією? Можливо, видати збірку, організувати вечір поезії?
Справжньої, чітко окресленої мрії, мабуть, у мене й не було. Я ніколи не думав, що мої вірші побачать світ чи знайдуть свого читача. Але сцена, завжди була для мене і хвилюванням, і натхненням водночас.
Останнім часом усе частіше ловлю себе на думці про творчий вечір. А от щодо збірки… це ще рано. Це слово звучить занадто голосно для того, що я маю наразі. Матеріалу ще не так багато — але він росте. І, можливо, колись стане голосом.
Пропонуємо послухати вірші Руслана:
Читайте також: “Найчастіше люди не уявляють, що відбувається по той бік ширми”: відверте інтерв’ю з молодим сценографом театру ляльок
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
