Вулиця Коновальця тягнеться з центру Івано-Франківська аж до його південних околиць — мов нитка часу, що в’яже докупи століття, імена й події. Це не просто дорога — це міська пам’ять, викладена в камені, цеглі й назвах.
Повідомляє Інформатор Івано-Франківськ з покликанням на “Станіслав – віртуальний Івано-Франківськ”.
Від Зосиної Волі до Коновальця
Початки вулиці сягають XVIII століття. Колись вона мала поетичну назву Зосина Воля — на честь Софії, доньки Юзефа і Вікторії Потоцьких, які володіли містом. За переказами, дівчина вирізнялася добротою й милосердям, особливо піклуючись про нужденних. Саме в її пам’ять батько заснував на цій території притулки для бідних.
Під час австрійського періоду вулицю перейменували на Каліцьку, але вже в другій половині ХІХ століття повернули первісну назву. У часи ЗУНР залишалася Зосиною Волею, а за німецької окупації стала вулицею Шевченка. У 1944 році вулиця отримала ім’я капітана П. Дадугіна, радянського офіцера, який загинув у боях за місто.
Лише в 1993 році вулиця дістала нинішню назву — імені Євгена Коновальця, видатного політичного й військового діяча, засновника ОУН, який відвідував Станиславів (тепер Івано-Франківськ) у 1919 році в справі злуки УНР і ЗУНР.
Індустрія, армія і пам’ять
У міжвоєнний період вулиця стала осередком цегельної промисловості — на ділянці між сучасними вулицями Сахарова і Сорохтея діяло три великі заводи. Зараз на місці цегельні знаходиться дев’ятиповерховий будинок приладобудівного заводу та загальноосвітня школа № 21.
Вулиця має і військову історію. У 1886 році тут були збудовані артилерійські казарми, які пізніше використовувалися армією ЗУНР, а нині їх займає військова кафедра ІФНТУНГ. Неподалік, за Польщі, діяли ще одні казарми — кінної артилерії. Згодом тут розміщувалися радянські військові частини, прикордонники, а з часом — житлові будинки для військовослужбовців. Єдиним нагадуванням про ті часи лишився архітектурно цінний будинок №104а.
Від центру до околиць
Вулиця Коновальця починається від центральної частини Івано-Франківська і веде до південних околиць — у напрямку Надвірної та Карпат. Після включення села Опришівці до міста в 1965 році, вулиця продовжилася аж до Бистриці Надвірнянської, ставши найдовшою вулицею міста.
Пам’ятники й каплиці
На вулиці встановлено два монументи, які символізують відвагу та пам’ять: пам’ятник працівникам міліції (1998) біля вул. Сахарова та пам’ятник борцям за волю України (2003) біля аеропорту. Також тут зведено дві каплиці — біля колишніх артилерійських казарм і дитячої лікарні — в межах святкування 2000-ліття Різдва Христового.
Читайте також: Вулиця, що пережила десяток назв: історія франківської Мазепи
Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
