29 вересня Володимир Путін підписав закон про вихід Росії з Європейської конвенції проти тортур. Це був один із небагатьох міжнародних механізмів, що формально зобов’язував Кремль дотримуватися базових стандартів поводження з ув’язненими та полоненими.
Повідомляє Інформатор Івано-Франківськ, покликаючись на Інформатор.
Український омбудсмен Дмитро Лубінець назвав тортури елементом державної політики Кремля, який тепер отримав «юридичне прикриття»
За його словами, рішення Москви офіційно закріплює те, що й так відбувається на практиці: насильство, жорстоке поводження та знущання в тюрмах і фільтраційних таборах — не винятки, а системний інструмент придушення та залякування.
Тортури в російських тюрмах — це не випадкові акти жорстокості окремих охоронців. Ще до повномасштабного вторгнення світ дізнався, що у місцях ув’язнення фізичне та моральне насильство є системою, коли правозахисник Володимир Осечкін опублікував “архів ФСІН” — десятки гігабайт відео знущань над ув’язненими.
Російських ув’язнених переміщували для тортур до Саратської туберкульозної лікарні №1, а насильство фіксувалося на бодікамери охоронців. Світ побачив ці жахливі кадри завдяки білоруському айтішнику Сергію Савельєву, який таємно завантажував відео на окремий носій.
Система тортур охоплює Саратовську, Владимирську, Іркутську області, а також Красноярський, Забайкальський та Приморський краї. Публікації викликали резонанс у світі, проте покарання отримали лише рядові ув’язнені, які допомагали адміністрації, а керівництво ФСІН не зазнало чисток.
Початок повномасштабного вторгнення лише погіршив ситуацію. Після лютого 2022 року система неволі почала поповнюватися українцями — військовополоненими та цивільними, включно з жінками та літніми людьми. Вони опинилися в максимально безправному статусі — без доступу до адвокатів, правозахисників та громадських діячів. Фактично життя цих людей повністю залежить від адміністрації установи.
Вихід Росії з Конвенції та реакція світу
Процес виходу з Конвенції розпочався ще 26 серпня і був очікуваним. Тоді ж редакція “Інформатора” почала збирати свідчення тих, хто пережив полон, а також надсилала запити до міжнародних організацій.
Ми надіслали запити до Міжнародного кримінального суду, Комітету з прав людини при ООН, генерального офісу ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Реакція міжнародних правозахисних інституцій, які мають захищати права людини, фактично була відсутня.
Єдиною організацією, що надала роз’яснення, став Червоний Хрест. Відповідь показала: доступ до військовополонених обмежений, але зберігається. З початку повномасштабного вторгнення делегати МКЧХ відвідали понад 6500 полонених з обох сторін конфлікту, переважно в Україні, але також українських полонених у Росії.
Не всі запити задовольняються, механізми впливу обмежені: МКЧХ не має права примушувати сторони конфлікту. Основна стратегія — конфіденційний діалог з адміністрацією місць утримання, щоб переконати їх дотримуватися Женевських конвенцій. Представники Червоного Хреста мають право спілкуватися з полоненими без присутності охорони, а зафіксовані порушення обговорюються конфіденційно з керівництвом тюремної установи.
Навіть міжнародні гуманітарні організації обмежені в можливостях втручання, що робить систему захисту українських полонених надзвичайно вразливою після відкритого визнання Росією відмови дотримуватися міжнародних зобов’язань.
Тортури як системна практика
За свідченнями українських військових, полон фактично є системою концентраційних таборів із регулярними побиттями, фізичними та моральними знущаннями, голодом і відсутністю медичної допомоги. Тортури застосовуються постійно, будь-який опір карається, а смерті ув’язнених часто оформлюються “за природними причинами”.
Методи тиску включають тривале утримання в стресових позах, ізоляцію, побиття, психологічний тиск, погрози розправою та імітацію страти. Це формує атмосферу постійного страху. Тортури є інструментом управління тюрмою та контролю над ув’язненими і використовуються для отримання “правильних” показань, часто навіть від цивільних.
Українські полонені позбавлені навіть базових процедур, передбачених для громадян РФ, що робить їх особливо вразливими до насильства. Свідчення людей, які пережили цю систему, підкреслюють, що це не окремі випадки, а елемент функціонування російських тюрем.
Стан українських полонених
За даними ООН, понад 95% українських військовополонених зазнали тортур у Росії, включаючи побиття, електрошок, удушення та сексуальне насильство. Деякі з них після повернення помирають від наслідків катувань.
Україна змогла повернути додому 6235 громадян, з яких 372 цивільні. Загальна кількість незаконно утримуваних цивільних може перевищувати 16 тисяч осіб. Україна верифікувала понад 1800 незаконно утримуваних цивільних, з яких більш як 800 підтверджено МКЧХ, починаючи з 2014 року.
На жаль, відомо і про понад 200 випадків смерті українських військовополонених у російському полоні.
В Офісі Омбудсмена нагадують: якщо ваша рідна людина зникла безвісти, перебуває в полоні чи незаконному утриманні, потрібно звертатися до офіційних органів і не надавати інформацію стороннім особам. Для цього підготовлено брошуру з алгоритмом дій та контактами відповідних органів.
Читати також: «Чи вірите ви в Бога?»: яку відповідь дали українці
Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.
Головне фото – ілюстративне.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
