ЖИТТЯ

Як на Калущині десятиліттями зберігають традиції святкування Йордана | ВІДЕОРЕПОРТАЖ

Опубліковано 06.01.2026

У селі Добровляни, що у Калуському районі, щороку місцеві жителі на Йордан встановлюють крижаний хрест – символ порядку та віри. Його вирізали з льоду вручну, фарбували, а інколи – заморожували за допомогою спеціального апарата. На ранок хрест мав бути готовим до освячення.

Як зберігається давня традиція, розповідає Інформатор Івано-Франківськ з покликанням на Інформатор Калуш.

ХРЕСТ «ІЗ ЛЕДУ» – ГОЛОВНИЙ СИМВОЛ ЙОРДАНУ

Споконвіку село берегло традиції. Порушити їх хоч у дрібницях – прогнівити Бога. У Добровлянах хрест з льоду на Йордан вирізали десятиліттями. Тож ґазди щороку знаходили можливості поставити головний символ свята, незважаючи на примхи погоди чи антицерковну політику.

Місцевий житель Степан Жовнірович згадує, що хрест ставили навіть у часи, коли офіційно церковні свята були заборонені. Перший хрест з льоду на свято Богоявлення було встановлено наприкінці 1970-их біля церкви:

“Перший хрест ми робили коло церкви. Лід для хреста був грубий — до 25 см. Плити, які ми привезли, то з них Микола Біланів (Шумчій) зробив хрест. Був то перший такий хрест. То був 1977 або 1978 рік”, — пригадує пан Степан.

Його односелець Ярослав Василишин зазначає, що пам’ятає, як хрест ставили ще у 1950-тих, однак після закриття церкви в 1960-их цього не робили: “Хрест з леду заливали у нас ще до 50-х років. Потім церкву закрили. Значить, не заливали, відправи не було і не було нічого такого. А після того, як церкву відкрили, то заливали ми кожен рік. Хрест з леду був на річці. І в один час, ще в перші роки, то ще і коло церкви ледяний везли, зробили, бо були морози тоді. Позволяло тоді. А потім вже тільки на річці”.

Детальніше у – відеорепортажі:

ЯК РІЗАЛИ ХРЕСТ НА ЙОРДАН

Передсвяткової ночі, наповненої очікуванням, тихої і зосередженої, творилось головне дійство – вирізання і встановлення крижаного хреста. Він – знак віри і порядку, без нього саме свято не мало сенсу. Займались і займаються встановленням хреста з льоду виключно чоловіки.

Жителі Добровлян традиційно встановлюють хрест на березі Лімниці напередодні свята Богоявлення. Січень 2026 р.

“Файний лід ми брали на Бамі (водойма між Новицею та Добровлянами, — авт.). І на тому озері був лід файний. Ніде не було льоду, а там був. То ми брали, різали плити такі. Ставили дві лати і по тих латах витягували шнурками наверх. Потім грузили на машину і везли на Лімницю. Там різали і ставили на місце”, – розповідає пан Степан.

Обидва оповідачі погодились, що різали лід звичайною ручною пилою.

“Тоді ще був лід трохи, то ми вирізали. Був Стьопа Косаний (Линько) з пилов, бо то не було ні в кого. Стьопа Косаний (Линько) мав пилу, таку “Дружбу”. Він вирізав найперший. То було де тепер ставлять хрест, а трошки зліва був заплив такий. І в тому запливі ми вирізали хрест. Ото був лід десь, ну, 15–25 сантиметрів. Тоді були морози. Таких тепер нема”, — каже чоловік.

Богоявлення Господнє. Добровляни, початок 2000-их рр. Фото із родинного архіву Лесі Красько

ЯК ПРИКРАШАЛИ ХРЕСТ НА БОГОЯВЛЕННЯ

Після встановлення хрест необхідно було файно прикрасити. Цим займались жінки. У затишній, майже домашній атмосфері, вони оздоблювали крижаний знак квітами, вінками, ялинковим гіллям..

“Люди збиралися, хлопці, молодь. Значить, усі своїми силами доставляли до місця, де клали хрест. І збиралися, як кажуть, на монтаж хреста. Потім прикрашали. До відправи приходили жінки туди прикрашати квітами. Збоку були спочатку чотири ялинки, але тепер ставлять тільки дві. Навіть вінок робили. З того всього. Ми посвячували воду, відправа була, а вже потім хто хотів купатися у річці — купалися, вмивалися, пили воду. Було таке…”, — згадує пан Ярослав.

Прикрашений йорданський хрест. Січень 2026 р.

У Добровлянах хрест забарвлювали, це була місцева особливість і прояв власної ідентичності.

“Ми залили перший шар, а потім баба Сьомиха (Марія Гриців) дала бураки, такі, що на бігус беруть. Ми взяли того червоного і тим червоним заляли. А вже потім залили водою. І той хрест такий файний був. Такий кольоровий був і блеск такий мав. І всі люди дивувалисі, що то є таке”, — каже пан Степан.

Забарвлений буряком йорданський хрест. Добровляни, приблизно 1998-2000 рр.

ВІДНОВЛЕННЯ ТРАДИЦІЇ ЙОРДАНСЬКОЇ ХОДИ ДО ЛІМНИЦІ

Йорданська хода до Лімниці завжди була урочистою. Коли церковні служби дозволили, наприкінці 1980-тих років, люди знову почали усім селом святити хрест і воду, а по дорозі колядували. Саму ж коляду супроводжувала музика оркестру.

“З 1990-го року після закінчення служби йшли всі на річку святити хрест. Василь Фіняк (Янчин) керував тим духовим оркестром. Спереду йшов духовий оркестр, і всі через цілі Добровляни йшли. Оркестр грав, а люди колідували. Колідували, доходили до ріки, і там вже починалася відправа. Там було 4–5 священиків збиралося для того, щоб посвятити”, — розповідає мешканець Добровлян.

Хрест у 2018 та 2025 рр.

Не завжди на свято був мороз. Бувало так тепло, що хрест топився, лід не тримався. Але селяни не могли допустити, щоб Йордан пройшов без хреста “із леду”. Цілу ніч працювала морозильна машина, і до ранку хрест стояв на річці, вода була освячена, а село спокійно зустрічало свято.

“Вийшло, що одного року було теплінь така і не можна було зробити (хреста, — авт.), льоду не було. Брали машину, яка холод робить. Вона давала 30 градусів морозу, то ми за ніч заморозили (шари льоду, — авт.). Форми вже Вася Петрів зробив у тім КМЗЗ. Ми взяли тоді форми. Пригнали машину сюди до мого брата Михайла Жовніровича. І тут заливали, заллєли трошки. Включили машину… Машина цілу ніч на Святвечір робила. І на ранок був готовий хрест. А на Йордан, нім люди прийдуть до того, ми його ставили, і той хрест такий файний був”, – розповідає пан Степан.

Під час підготовки не було натовпу, метушні, зайвих слів і дій. Приходили ті. Хто мав інструмент. Хто мав досвід, щоб підказати, як правильно вирізати хрест. Робота йшла швидко, усі розуміли відповідальність. І на ранок, коли стали збиратись люди, хрест з льоду стояв на місці. І священик виходив святити воду, а селяни відчували полегшення – традиція встояла, значить, рік починався правильно.

Хрест на березі річки. Йордан, 2015 р. Фото із архіву Лесі Красько

Було й таке, що шви хреста не тримались і доводилось робити каркас: “Для того, щоб перехрестя стояло, ми поставили туди дві арматури. Зробили два кусочки, щоб не падало, і приварили арматуру. Було таке, що ми поставили хрест, а він упав”.

Та це поодинокий випадок. А зазвичай хрест стояв міцно, не хитався, не тріщав. Він був і є символом для жителів Добровлян, що все іде правильно. Далі — служба, вода, коляда.

Десятиліттями ця традиція залишалась і залишається живою і сповненою сенсу.

Йордан у Добровлянах, приблизно 1998-2000 рр.

ЙОРДАН У ДОБРОВЛЯНАХ У РАДЯНСЬКІ ЧАСИ

За словами пана Степана, коли у радянські часи колядувати було заборонено, люди набагато активніше брали участь у цьому дійстві, ніж зараз, коли прославляти народження Христа дозволено.

“Колідували більше, ніж тепер. “Нова радість стала” і “Бог предвічний” найчастіше колідували. А вже потім почалися і багато тих колядів”, – згадує він.

Навіть коли міліція і вчителі намагались не допускати, щоб діти колядували, ті все одно знаходили спосіб йти у берду:

“Не лише міліція ловила, а й вчителі ходили. Ми ходили у берду. Ми всі були нарисовані (у значенні — розмальовані) у тім… прожекторі. За нами бігали. Хлопці тікали, молодь порозбігалася. Люди казали, що, хлопці, якщо йдете у берду — йдіть. Але дивіться, аби хтось не ходив по центральній дорозі: як бачите, що хтось є, то тікайте. Так вчили хлопців”.

СЬОГОДЕННЯ: ЯК ВІДБУВАЛОСЬ СВЯТКУВАННЯ БОГОЯВЛЕННЯ У 2026 РОЦІ

Цьогоріч жителі села знову зібралися на березі Лімниці, аби відзначити Йордан за усталеним звичаєм — з освяченням води та йорданським хрестом. Не завадила і морозна погода. Люди колядували протягом усієї дороги, як це було заведено десятиліття тому.

На річці їх вже чекав хрест з льоду. Після відправи, селяни набирали освячену воду, щоб забрати додому. Традиція лишається непохитною і живою, незалежною від обставин.