Шлях до розуміння себе рідко буває простим, особливо коли йдеться про сексуальну орієнтацію. У час, коли з боку суспільства відчувається тиск, а в голові лунає фраза «що подумають люди», процес самоприйняття може видатися тривалим і складним.
Інформатор Івано-Франківськ поспілкувався з чотирма представницями ЛГБТ+ спільноти про їхній шлях усвідомлення своєї сексуальної орієнтації, прийняття себе та яку роль у цьому відігравало оточення.
38-річна мешканка Івано-Франківська Євгенія ділиться, що її шлях прийняття орієнтації тривав близько п’яти років. Жінка додає, що не обійшлося без сумнівів:
«Усвідомлення своєї орієнтації у мене почалося десь у 15 років. Серед оточення я не мала жодного представника ЛГБТ+ спільноти, але у доступі на той час вже були фільми, книжки, тож я не відчувала себе дефектною (ред. неправильною). Але все одно у мене виникали сумніви щодо лесбійської орієнтації, тому я мала одну спробу гетеросексуальних стосунків. Пізніше, десь у 20 років, я повністю усвідомила та прийняла той факт, що я лесбійка».
На питання, як далося прийняття своєї орієнтації, наступна героїня матеріалу Ілона відповідає одним беззаперечним «складно». Дівчина розповідає, що тривалий час не могла прийняти свою орієнтацію, а отже саму себе:
«Я знаю, що багато людей почали розуміти свою орієнтацію ще у дитинстві. Мені було 9 років, коли я шукала в “YouTube” відео із поцілунками дівчат, а потім “чистила” історію, бо боялася, що хтось побачить. У 13 років я думала, що, можливо, коли мені виповниться 16, я спробую поцілуватися з дівчиною, бо було дуже цікаво, як це. Попри це, у той період я все ще намагалася запевнити себе, що мені подобаються чоловіки.
Я повністю прийняла себе аж у період 15-16 років. До того я вагалася, чи я лесбійка, або намагалася переконати себе, що я бісексуальна чи гетеросексуальна. Тривалий час запевнювала себе у тому, що мені подобаються чоловіки, бо вони мусять мені подобатися. Згодом я зрозуміла, що це не так і прийняла свою орієнтацію. Цей шлях був важким, адже суспільство дуже гетеронормативне (ред. переконання, у якому гетеросексуальність виступає як єдина нормальна або переважна сексуальна орієнтація), особливо у нас, в Івано-Франківську. Навіть думки такої не може бути, що дівчина може зустрічатися не з хлопцем, а дівчиною, якщо так є — це не сприймають серйозно. У більшості я прийняла себе завдяки інтернету, тому що там я могла знайомитися з людьми, які також були представниками ЛГБТ+ спільноти».
Під час опитування представниця ЛГБТ+ спільноти «Кріс» розповідає, що прийняття своєї орієнтації далося болісно. Спершу дівчина усвідомила те, що є бісексуальної орієнтації, а згодом вона дійшла висновку і про аромантичну асексуальність, тобто — ароейс:
«Свою орієнтацію як “бі” я прийняла легко. Це було у 6 класі. Тоді був такий період, що хотілося бути не такою як усі, тому я гордо на весь клас заявила про свою орієнтацію. Реакції були різні, але, у цілому, тихі: деякі дівчата кидали класичні фрази “я ж сподіваюся я тобі не подобаюся?”, а хлопці перехоплювали у коридорах, кажучи “то це що, ти можеш зустрічатися із дівчатами?”. У відповідь я зазвичай добаляла “і з хлопцями”, думаючи, що стану для них цікавіша.
Самій мені було болісно приймати те, що я ароейс, бо, якщо бісексуальність наче відкривала двері для нового досвіду, то ароейс відчувався ніби переді мною усі ці двері закрилися без можливості побачити коли-небудь, що за ними. Тоді прийняття і розуміння попало на мій розрив стосунків, з яких я виходила з думкою “чому я не відчуваю того всього, що так оспівується у піснях і книгах, я точно зламана”. Проте, навіть перебуваючи на спектру сексуальної і романтичної любові, мене все ще цікавлять і дівчата, і хлопці».
Катерина, наступна учасниця опитування, має протилежний досвід:
«Я не одразу зрозуміла, яка у мене орієнтація. Довгий час я думала, що бісексуальна, і що мені подобаються чоловіки. Але були певні знаки, які натякали, що насправді це не так — мені лише подобалася їхня увага і навіть певне відчуття контролю, яке з’являлося, коли розуміла, що подобаюся їм.
Я думаю, що це через те, що є таке поняття як компульсивна гетеросексуальність, коли жінки довгу частину свого життя не розуміли, що їм насправді не подобаються чоловіки, вони не насолоджувалися сексом з чоловіками, вони неприязно насправді до них ставилися, але більшість з дитинства виховували у доволі консервативному середовищі, де увесь час чули, що жінка має бути з чоловіком, що це правильно, що вона має берегти сімейне вогнище. У мене, власне, було досить гомофобне середовище. Через це я не розуміла, що є якийсь інший шлях.
Коли я вже була підліткою — розуміла, що мені подобаються дівчата також, але враховувала те, що живу в Україні, і те, що будувати стосунки з чоловіками буде безпечніше. Вже десь півтора року тому я зрозуміла, що чоловіки мені не подобаються, і що я не можу уявити з ними ні майбутнього, ні сімейного життя. Натомість із жінкою це для мене можливо.
Я зовсім не можу уявити, що справді можу насолоджуватися якимось інтимим проведенням часу саме з чоловіком, у мене є певна відраза до цього. Таким чином я зрозуміла, що я не бісексуальна, а лесбійка».
Учасниці опитування побажали не розголошувати своїх персональних даних.
До теми: Як в Івано-Франківську ком’юніті-центр «Інсайт» підтримує людей з ЛГБТ+ спільноти
Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.
Авторка: Олександра Сухарник
Головне фото — ілюстративне.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
