«Додому я більше не повернуся»: як колишню сільську школу на Прикарпатті перетворили на прихисток для переселенців

З початку 2023 року в селі Кліщівна Рогатинської громади на Івано-Франківщині діє прихисток для переселенців. Його облаштували у приміщенні недіючої школи. Такі ж місця проживання для ВПО працюють ще у двох селах громади — Журові та Обельниці.

Журналісти Інформатора Івано-Франківськ навідалися до шелтеру в Кліщівні та поспілкувалися з його мешканцями. Ми дізналися більше про те, як живуть та облаштували свій побут люди, які знайшли тут тимчасове житло. Детальніше — у матеріалі.

«Повертатися мені нікуди»: історія Івана Лобачева з Донеччини

Мешканець Щурового Краматорського району Іван Лобачев проживає у шелтері з травня 2026 року. За словами чоловіка, ще у 2022 році його рідне село опинилося в районі розмежування сил і регулярно потерпало від ударів КАБів та дронових атак. Він додав, що восени 2022 року російські війська відступили, однак уже у 2024 році ситуація погіршилася.

«З початку повномасштабного вторгнення лінія зіткнення проходила через наше село. До цього моменту вона практично не змінювалася. У 2022 році восени російські війська відступили, а у 2024 році після захоплення Серебрянського лісництва вони знову наблизилися і руйнування продовжилися», — зазначив Іван Лобачев.

Іван покинув Щурове евакуаційним рейсом у травні 2026 року. На той момент залишатися там стало нестерпно через постійні обстріли.

«Евакуювали нас у травні, бо там вже було складно залишатися. Постійні дронові удари, весь час летять КАБи. Багато людей виїхали раніше, тож нас залишилося мало», — розповів чоловік.

У прихистку в Кліщівні, за словами Івана, люди отримали шанс повернутися до звичайного життя: хтось займається риболовлею, а хтось вирощує городину та квіти. Соціалізуватися на новому місці їм допомагають мешканці села, які підтримують дружні контакти з переселенцями, приходять у гості та діляться врожаєм.

Чоловік стверджує, що не планує повертатися назад, адже його мати загинула, а дім зруйнований. Тривалий час до евакуації Іван жив у сусідки, яка поселила його у флігелі. Однак уже за кілька днів після його від’їзду у будинок жінки влучив ворожий снаряд. Наразі у Щуровому практично не залишилося житлових будівель, також зруйновано центр громади — Лиман.

Іван радить тим, хто вагається виїжджати, і думає, що після евакуації його залишать напризволяще, не зволікати та якнайшвидше покинути зону бойових дій. За його словами, мешканці Щурового, які не скористалися можливістю евакуюватися, загинули.

«Ті, хто залишилися у селі, на жаль, загинули. Часто кажуть: “Куди ми поїдемо, хто нас там чекає, у нас немає грошей”. Вивезли безкоштовно, привезли, поселили. Дуже гарні умови, ніяких нарікань немає. Навпаки — подяка», — каже Іван.

«Додому я вже не повернуся»

Також у прихистку мешкає житель села Миколаївка Донецької області Микола Нещерет. За його словами, від Миколаївської ТЕС, яка була економічним центром громади, наразі залишилася тільки одна труба, хоча до війни їх було п’ять. У 2026 році умови життя в його селі стали нестерпними через постійні вибухи та гул БпЛА.

Рішення покинути Миколаївку чоловік прийняв без довгих роздумів. Про від’їзд він домовився з волонтерами під час евакуації його сусідів.

«Я прийшов до сусідів, коли їх евакуювали, і запитав у військових, як звідси виїхати. Вони сказали, що приїдуть у понеділок і щоб до того часу я був готовий. Згодом приїхала машина, два хлопці, і відвезли нас спочатку в Краматорськ, а потім у Лозову. Після цього нас доправили сюди», — розповідає Микола.

За словами чоловіка, після приїзду на Прикарпаття найбільшим контрастом для нього стала нічна тиша. У цей час у Миколаївці від вибухів тремтіли шибки та відчинялися двері.

«Додому я більше не повернуся. Сусідка мені сказала: “Ти не приїдеш сюди вже”. У місті порозбивали всю інфраструктуру й багатоквартирні будинки. Мешканців майже не залишилося», — говорить чоловік.

Як сільську школу переобладнали у шелтер

За словами начальника відділу соціального захисту Рогатинської міської ради Романа Ошитка, на Рогатинщині у недіючих закладах освіти облаштували місця тимчасового перебування для ВПО у селах Журів, Кліщівна та Обельниця.

Таку ініціативу профінансувала Міжнародна організація з міграції. Крім того, для забезпечення мешканців прихистків речами побутового вжитку фінансову допомогу надала громадська організація «Посмішка».

«Це зроблили протягом 2022–2023 років, і вже у 2023 році ми прийняли ВПО. У шелтері в Кліщівні наразі проживають 35 осіб, тоді як потужність закладу становить 59. Ми ще в змозі приймати нових людей», — розповів Роман Ошитко.

Жителям прихистку, які мають дітей, працівники соціальної служби допомагають влаштувати їх до навчальних закладів громади. Як зазначає посадовець, у шелтері проживає лише одна сім’я з дитиною шкільного віку, тоді як більшість мешканців — старші люди.

У прихистку люди самі стежать за чистотою житлових і господарських приміщень, а також готують собі їжу. Технічне обслуговування здійснюють місцеві комунальні підприємства, які в разі необхідності лагодять електромережі та стежать за справністю технічного і сантехнічного обладнання.

За словами завідувачки господарством у шелтері Галини Олійник, ремонтно-відновлювальні роботи не входять до обов’язків мешканців прихистку, але нерідко вони за власним бажанням лагодять покрівлю та здійснюють ремонт електромереж.

«Буквально недавно протікала вода з другого поверху, і один чоловік сам вирішив цю проблему. Якщо мешканці не справляються з технічним доглядом, ми викликаємо спеціальні служби», — зазначила Галина Олійник.

Щоб отримати медичні послуги, мешканці шелтера підписують декларацію з місцевими лікарями під час оформлення статусу ВПО.

Мешканцям, які не в змозі самостійно себе обслуговувати, допомагають соціальні працівники. Вони регулярно організовують візити, щоб доставити продукти, медикаменти чи засоби гігієни.

«У нас є чоловік, якому важко себе обслуговувати, то йому допомагає соцпрацівниця.  Вони самі домовляються про візит. Вона йому готує та купляє продукти. Є ще чоловік на другому поверсі, якому тяжко, але він не потребує допомоги і не хоче жодного контакту. Йому допомагають сусіди», — каже Галина Олійник.

Як зазначає завідувачка господарством прихистку, їй часто доводиться спілкуватися з мешканцями шелтера. Під час цих розмов люди діляться своїм болем, розповідають про життя в окупації. Вона додає, що особливо важко повідомляти людям про загибель рідних чи втрату домівки.

«Переважно тут всім подобається, всі задоволені. Останнім часом, що мене вразило, дуже часто повідомляють жителям прихистку, що їх житло практично повністю зруйновано. Це дуже боляче говорити і боляче слухати. Але мені приємно також чути, що дехто з людей планує придбати помешкання у нашій громаді. Одного разу до мене підійшла жіночка і сказали, що їй тут подобається, влаштовує клімат і вона планує купити в Рогатині будинок», — розповіла жінка.

Автор: Ігор Городецький

Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.

Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.

Телефонуйте за номером 096 989 60 87