Про те, які ризики та небезпеки спіткають військових «на нулі», де зникає зв’язок, правила мирного життя і залишаються позаду українські позиції, розповідає поліцейський-піхотинець Петро Ткачук. На Донеччині, серед холодних окопів і цілодобового гулу ворожих дронів, він разом із побратимами місяцями тримав крайній рубіж, дивився в очі ворогу та смерті.
Пише Інформатор Івано-Франківськ із посиланням на поліцію Івано-Франківської області.
До військової служби Петро 20 років працював у поліції. Останнє місце його цивільної служби — дільничний у Тлумацькій громаді. У 2024 році майор поліції Петро Ткачук перейшов до лав стрілецького батальйону поліції Прикарпаття. Свій вибір чоловік обґрунтовує бажанням захистити своїх синів від війни.
У стрілецькому батальйоні поліцейський став командиром взводу піхоти.
«Далі піхотинця немає нічого. FPV-дрони працюють за 15 кілометрів від лінії зіткнення, НРК — за 30 кілометрів. А на самому краю є лише піхотинець. Легше назвати те, чим піхота не займається, ніж перелічити її щоденну працю», — стверджує Петро Ткачук.
Петро тримав позиції в Краматорському районі, поблизу Клебан-Бицького водосховища. За його словами, тамтешній побут — це цілодобова боротьба за виживання. Бійці укріплювали бліндажі під постійними обстрілами, відбивалися від ворожих дронів. Крім того, чимало клопоту завдавали гризуни, які в окопних умовах становили справжню загрозу.
«На тих позиціях тебе хотіло знищити геть усе: наш “сусід” прагнув застрелити, миші – з’їсти, а болото – втопити. Те, що ми залишилися живі – лише завдяки Богові», — згадує поліцейський.
Під час минулої ротації Петро мав три виходи на позиції. Якщо під час перших двох правоохоронці готували й заміновували рубежі, то третій вихід став зустріччю зі смертю віч-на-віч.
Тоді на позиції перебувало лише двоє бійців та один поранений побратим. Ворог підходив тихо упритул, однак окупантів викрив вибух — вони натрапили на розтяжки, які поліцейські заздалегідь встановили у посадці.
«Це було 6 листопада, 5:33 ранку. Моя черга була сидіти на спостережному пункті, — пригадує Петро. – Ішла група ворожої піхоти – чотири чоловіки. Один із них зачепив нашу розтяжку. Одразу крик: “Саня, я тріста!”. Другий кричить: “Я іду!”, а третій: “Ми кроєм!”. Ми негайно передали координати нашому батлкепу», — розповідає чоловік.
Тоді бійці стрілецьким вогнем ліквідували трьох окупантів.
Поліцейський-піхотинець Петро Ткачук. Джерело: поліція Івано-Франківської області
Поліцейський-піхотинець Петро Ткачук. Джерело: поліція Івано-Франківської області
«Ти цілишся, дивишся крізь мушку у живу людину… Хоча людиною це назвати важко, – стримано ділиться командир взводу. – Тиск тоді скочив до 225, а цукор на адреналіні – майже до 20. Мені потім два тижні у Слов’янську медики не могли його збити…», — каже Петро Ткачук.
З того дня 6 листопада Петро вважає своїм другим днем народження. Відтоді він ще й дав собі обіцянку не стригти бороду аж до самої перемоги.
Відхід із позицій наприкінці листопада став ще одним випробуванням: під час відступу один із бійців наступив на ворожий «пелюсток».
«17 листопада ми виходили: наш медик Міша Крупчин, хлопці з позивними “Дикий” та “Іскра” і Саша з Закарпаття. Саша йшов першим і наступив на міну. Йому відірвало стопу. Понад 6,5 кілометрів по болоту та під вогнем ми тягнули його на собі. Тягнули з останніх сил, але врятували. Зараз постійно на зв’язку, передзвонюємося. Він живий — і це найголовніше», — зазначає військовий.
Читайте також: Бійця з Прикарпаття Євгена Дудника відзначили «Срібним хрестом»
Підписуйтесь на нас в Google новинах, щоб не пропустити головне.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
