Що робити з ненавистю, яка горить у серці? Це питання особливо актуальне в час війни. На нього спробував дати відповідь військовий психолог, експерт у сфері інформаційно-психологічних операцій і контррозвідувального захисту Олег Покальчук.
Повідомляє Інформатор.
По-перше, у людини повинно бути право на ненависть. Це звучить начебто дивно, але якщо в людини є право на любов, то має бути і право на ненависть. Це природно: кожен з нас у житті когось любив і когось ненавидів. Зараз це почуття генералізується і набуває дуже чіткого вектора.
“Треба зазначити, що десятиліттями різні приїжджі люди приносили нам правила “миролюбної” поведінки: ці слова не можна казати, так не можна поводитися, це не можна відчувати, це не можна переживати. Була така спроба кастрування і самокастрування українського суспільства. На це витрачалася величезна кількість коштів. Ці милі приїжджі люди чудово почувалися і фінансово, і політично і продовжували духовне роззброєння української нації.
Але з архетипами нічого не вдієш. Можна старатися, але не спрацює. І коли вибухає війна, архетип ненависті стає домінантним. Які в нього переваги і недоліки?”- зазначає Покальчук.
Ненависть треба раціоналізувати до тих параметрів, за яких ви зможете оптимізувати свою діяльність для знищення ворога. Ненависть не може бути в цілому і взагалі. Вона тоді дійсно деструктивна. Ви можете в цілому ненавидіти Росію або Путіна, ненавидіти все погане і любити все хороше. Інстинктивно це абсолютно нормальна реакція, але для того, щоб ненависть не роз’їдала вас зсередини, у неї має бути точка прикладання.
Щойно з’являється точка прикладання і ваша ненависть звужується до тактильного контакту вказівного пальця з відповідним пристроєм, який може вашу ненависть опредметнити – вам моментально стає легше.
Об’єми переживання ненависті зараз дійсно безпрецедентні. Але треба зрозуміти: коли прямі бойові дії будуть трохи вщухати, ця ненависть буде спрямована на довколишніх і на себе самого. Тут буде небезпечний момент.
Це стосується не лише політичної конкуренції, яка повилазить, щойно перестануть падати бомби на голову. Це і взаємне дорікання – а де ти був, де ти була, коли ми воювали? Це самодеструкція – ненависть може бути спрямована на себе, можливі суїцидальні думки і поведінка. Щоб цьому запобігти, ненависть, яка вас засліплює, потрібно каналізувати. Перевести в практичне русло – діяльності.
Ненависть – це величезна кількість адреналіну, яка робить вас фізично сильнішими і вправнішими. Ненависть – це те, що допоможе боротися з фізичною втомою.
Тільки-но відчуваєте, що вас накриває, згадайте про цю ненависть. Вона – як акумулятор для NLAW. Перевірте її на справність і під’єднайте до свого пристрою. Тоді ви точно будете вражати всі цілі безпомилково.
При цьому не забуваємо про економний режим функціонування. Якщо ви спробуєте змусити себе відпочити – це не спрацює. Я людина прагматична і не хочу давати безглузді книжкові рекомендації. Ми можемо собі говорити, що треба відпочити, але страх смерті не дасть нам відпочивати. Тому треба оптимізувати процеси до економного споживання енергії.
“Це режим економії батареї у смартфоні. Не треба запускати всі застосунки відразу. Ваш внутрішній андроїд чи айфон виснажиться. Переставте його на режим заощадження енергії – і тоді ця ненависть буде вас гріти. Ненависть – як атомна енергія. Якщо вона неконтрольована – буде ядерний вибух. Якщо контрольована – нею можна з користю розпоряджатися. Але робити це треба дуже економно”, – підсумовує Олег Покальчук.
