Сьогодні, 4 травня, в Івано-Франківську близько сотні людей вийшли на Вічевий майдан з вимогою евакуювати мешканців Маріуполя та провести процедуру екстракції українських військових з “Азовсталі”.
Інформатор відвідав акцію.
На майдані зібралися родичі, матері, дружини, діти, захисників та небайдужі мешканці. Учасники акції “Save Маріуполь” переконані: ми повинні боротися за наших воїнів тут, як вони боронять Україну там. Це те, що можемо робити.
Захисники Маріуполя, які зараз знаходяться на заводі “Азовсталь”, більше 60 днів ведуть бойові дії в повному оточенні. Серед них більше 600 поранених. Ліків, умов, персоналу, який би надав меддопомогу, немає.
На об’єкті також знаходяться цивільні, у них немає їжі, води, ліків.
Зі сцени актор драмтеатру Олексій Гнатковський закликав не забувати про цих наших військових. Вони потребують процедури екстракції. Таке вже було в історії. Під час Другої світової війни німецькі війська повністю оточили армію Франції та Великої Британії поблизу Дюнкерка. Втім Гітлер особисто наказав німцям зупинитися. Таким чином врятували близько 300 тисяч людей.
Гнатковський закликав виходити на вулиці міст і говорити, аби вивезти маріупольців з міста. Росія – терорист і здійснює геноцид українців.
Боєць полку “Азов”, заступник командира першого батальйону Тарас, який виступив на сцені, розповів, що був евакуйований з Маріуполя 31 березня. Там він втратив руку там у госпіталі.
“Мабуть, я був останнім, хто потрапив у повітряний міст. Кожен день прокидаюся з думками: дякую, що живий і маю можливість бачити свою сім’ю. Наступна думка: як мої побратими в “Азовсталі”. Уже з 10-го дня війни ми розуміли, що знаходимося у блокаді. Але ми билися за своїх рідних, приймали ракети, літаки. Думаю, що бійці заслужили, щоб їх визволили”, – сказав він.
Дружина офіцера полку “Азов” розповіла, що з Маріуполя вона з дітьми виїхала 24 березня. Жінка звертається до президента та міжнародної спільноти з проханням допомогти звільнити людей.
“Наш дім згорів, ми з дітьми тікали, ховалися по підвалах. Потім туди, де ми були, попала вакуумна бомба. Потім чоловік перевіз нас в інший район. Він перший раз у житті заплакав, бо не знав, чи ми доїдемо. Боявся, що ми потрапимо в полон чи нас розстріляють. Моє серце плаче кров’ю кожен день за наших людей. Там день за рік. Цей страх такий, що ти нічого не можеш робити”, – сказала вона.
Маріупольці кажуть: місто зруйноване, але не знищена їхня віра в Україну.
Софія Сіренко
Артем Тригуб
