Яна Кондрусь — музична виконавиця і співачка з Івано-Франківська, яка часто виступала на “сотці” і тішила перехожих своїми піснями. Нещодавно Яна переїхала до Іспанії.
Про те, чим займається дівчина зараз, довідався Інформатор.
– Розкажи, коли ти почала виступати у Франківську?
– У Франківську я виступаю з дитинства, з класу другого. Але шкільні роки музичною кар’єрою ще вважати не можу. Активно виступати на вулиці, різних заходах і фестивалях почала з 15 років, коли зустрілася з моїм викладачем, ментором і дуже хорошим другом Юрієм Дегтяровим. Завдяки йому я почала виступати на вулиці, писати пісні, згодом утворилася наша перша група. Приблизно через рік гурт розпався. Тоді я зіткнулася з проблемою, коли маю багато пісень, але не маю з ким їх робити. Тому я створила власний гурт “В тенетах”, але з початком пандемії ковіду він перестав існувати. Після цього почала виступати сама: ресторани, кафе, весілля, вулиця, фестивалі тощо. В 17 років після закінчення школи вирішила, що хочу поїхати в столицю для нових можливостей, знайомств і натхнення. Там вступила на тележурналістику. Почала жити в Києві, навчатися і трохи виступати.
– Зараз ти переїхала в Іспанію. Чому обрала саме цю країну?
– У лютому я почала працювати в Києві. Там було нове життя, хотіла створити вже третій гурт, але тоді почалася повномасштабна війна. На щастя, за 2 дні до цього я поїхала до Франківська. Спочатку я не планувала їхати закордон. Навіть займалася створенням організації “Каркас ІФ”. Але вже наступного дня після обговорення концепції організації, я поїхала до Іспанії. Обрала цю країну, бо тут живе подруга мами. А їхати в невідому країну з іншою мовою без жодних знайомих трохи страшно. Живу я тут з сім’єю з кінця березня.
– Як почала виступати в Іспанії?
– Я приїхала сюди і розуміла, що мені треба чимось займатися. Подруга мами, яка вже 20 років живе в Іспанії, має багато місцевих знайомих. Місто тут невелике – Гвадеррама біля Мадриду. Тут всі одне одного знають, тому про наш приїзд теж були в курсі. Іспанія, як і всі європейські країни, де я була під час подорожі сюди, дуже підтримують українців. Тут проводять багато заходів для підтримки нашої держави. Коли почули, що я співаю, то запросили на один із них. А тоді спрацювало сарафанне радіо, і мене почали запрошувати виступати більше.
– На твої виступи приходять тільки іспанці чи в місті є ще українці?
– В основному — іспанці, але тут також живуть українці, а ще — з Румунії, Болгарії. Один виступ в місті Біяльба допомагала організовувати українська громада. Тоді я відкривала захід, де співали переважно іспанці. Нам вдалося зібрати понад 7 тисяч євро для гуманітарної допомоги українцям. Останнього разу, 7 травня, я виступала разом з Національним мініоркестром Іспанії “Баланґія”.
– Що найбільше тебе вразило під час виступів?
– Мене вражає прихильність іспанців і наскільки вони готові допомогти. Ще з приїзду сюди відчуваю себе, як вдома. Кожен виступ — це окреме враження для мене, тому що я люблю музику, максимально віддаюсь людям, а вони віддають свої емоції мені. Мені приємно бачити, як іспанці встають, коли я виконую гімн України і разом зі мною можуть плакати…
Також отримую багато слів підтримки щодо України, але, мабуть, фраза, яка найбільше запам’яталася: “More money for Ucrania” (більше грошей для України). Її сказали, коли виступала в одному з барів для підтримки українців в Іспанії. Своїми виступами я нагадую, що проблема війни існує досі. Бо люди звикають, ми самі звикаємо, це правда. Мені приємно бачити, що українська пісня подобається людям і поширюється. І я також докладаю до цього зусиль. Намагаюсь поєднувати українську та англійську мови. Часто виконую гімн України, пісні гурту “Один в каное”, “Скрябін”, Вакарчука. Стараюсь трохи перекладати для слухачів.
– Що будеш робити далі? Плануєш повернутися в Україну?
– Напевно, ще кілька тижнів тому я нічого не знала і не хотіла загадувати наперед. Але зараз я маю всі можливості починати свою кар’єру тут. Хоча не виняток, що в будь-який момент я можу повернутися в Україну. Та поки я маю можливість зробити щось добре для своєї країни тут, я буду залишатися тут, а далі — побачимо.
Анастасія Стецькович
