Сьогодні, 31 грудня, у нашому місті транспортне свято. Рівно 39 років тому Івано-Франківськом поїхав перший тролейбус. Столиця Прикарпаття стала передостаннім обласним центром, де запустили цей вид транспорту.
Розповідає Інформатор, посилаючись на “Електроавтотранс”.
Проте невелика частина людей знає про те, наскільки складно будували тролейбусне депо в Франківську.
Тодішній директор Леонід Яковець поділився деталями. Він сам родом з Рівного, у 1965 році переїхав до Криму за направленням з київського технікуму. А у 1980 році став директором Сімферопольського депо, яке мало 258 тролейбусів, та 1350 працівників.
Пана Леоніда запросили до Франківська на консультацію. А згодом запропонували очолити Тролейбусне депо.
Він розповів, що процес запуску першого тролейбуса був на рівні запуску космічного корабля. На той момент це питання було незнайоме навіть для фахівців міста:
“Лінію будував будівельний комбінат «Прикарпаття». Будувалася вона довго, а завершення було заплановане на 1983 рік. Пригадую, дехто тоді давав прогнози, що запустять, а потім дороблятимуть. Я був проти, тому що довгобуди могли потім так і зависнути на роки”.
Леонід зазначає, що 39 років тому тролейбус мав відповідні вимоги: вулицею, якою він курсував, не мала бути вужчою за 8.5 м.
Він розповідає, що коли приїхав до Франківська, то якраз тоді реконструювали вулицю Галицьку і клали тролейбусні опори:
“Там починалася перша лінія: Вокзал – Галицька. На вулиці Тролейбусній було поле. А поруч котельня і більше нічого. В ті роки все будівництво і всі інші роботи відбувалися відповідно до нарядів. На все має бути наряд: трансформатори, вимикачі, кабель, дріт, автоматика тощо. Якщо у вас немає нарядів, то ви навіть стола не могли купити. Тому через Міністерство ЖКГ треба було «занарядити»: запорізький завод для нас випускає трансформатори, а Кременчук – ще якусь комплектацію і т. ін. Вже якщо є наряд, то ми аж тоді зв’язуємося з виробниками і домовляємося, як отримати”.
Він розповідає, що набирали частину місцевих працівників. також було дві групи водіїв, яких ми відправили на навчання у Вінницю:
“А ще потрібні були люди, які знали тролейбус не як пасажири, а як фахівці. Спеціалістів з електротранспорту я брав із Житомира. З Хмельницького було кілька водіїв. А зі Львова взяв трьох спеціалістів з організації руху”.
Леонід ділиться, що всі хотіли бути саме водіями, бо у них була більша зарплатня:
“Хоч не така велика, як у робітників інших промислових підприємств – Радіозаводу, «Позитрона», Арматурного чи «Карпатпресмашу». Тому доводилося брати працівників із сіл. Але не все так просто, бо в них не було франківських прописок. Відповідно мені треба було шукати гуртожитки. Все це робилося через міську компартію. Вони розселяли наших працівників по гуртожитках різних підприємств. Це займало багато зусиль”.
Виникало багато проблем з організацією процесу і запуском тролейбусу, однак Леонідові вдалося все зробити так, аби містом запустилася тролейбусна лінія:
“Тоді була одна підстанція. 10 тролейбусів. Одна лінія. Тролейбус їхав з Радіозаводу до вокзалу. Це той маршрут, що і зараз його маємо – одиничка. 8 машин їздило. І два було в резерві. Перші тролейбуси були «Енгельс», російські. Під пуск все давали новеньке. Через два роки, до речі, поїхала друга лінія – тролейбус №2.”
Чоловік розповідає, що йому вдалося отримати декілька нових чеських «Шкод»:
“Вони були нові, низькопідлогові, з електронною системою управління. Їх там отримали, але не хотіли ними займатися, тому не вводили в експлуатацію. Транспорт був новий, треба було вникати, вчитися, розбиратися. Тому я вирішив забрати тролейбуси в наше депо, а вони не заперечували.
То була епопея. Спершу я отримав наказ міністра, з яким мені допоміг керівник ще мого дипломного проєкту, коли я вчився у технікумі. Але, навіть маючи наказ міністра, все одно були проблеми. Хтось на мене настукав. Мене викликали в обком партії, чому це я захотів закордонні машини. Там мені прямо поставили питання, чим мене не влаштовують нові радянські тролейбуси. Сказав, що вони кращі під час руху, але це не дуже хороший був аргумент. А от коли сказав, що на них 25% економії електроенергії, то голос партійного діяча пом’якшав”.
Знову ж таки, через низку складнощів, Леоніду таки вдалося привезти новенький закордонний транспорт до Франківська:
“Ми поставили табличку «Випробування». І тихесенько повезли транспорт в Івано-Франківськ. Це ж імпортна техніка. Але я вже зрозумів, що в житті так стається, як має статися”.
А далі підприємство почало отримувати “Шкоди” саме через те, що вони вже мали такий трамвай.
Леонід розповів, що у 1983 році на підприємстві працювали 116 працівників. Це були водії, робітники, плановий відділ, кадри, бухгалтерія. Для усіх співробітників запуск тролейбусу став справжнім святом:
“В першому тролейбусі, пригадую, їхав тоді духовий оркестр, в другому – будівельники. І всі в той день їхали безкоштовно.
Для людей це був атракціон. Були офіційні запрошення, але мало, ними запрошували партійний актив із підприємств. Проте люди на 10 годину ранку всі йшли на відкриття. Вулицями був живий потік людей, всі прямували до залізничного вокзалу. Можна було навіть не питатися, куди вони”.
Фото – Електроавтотранс.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
