Парафія Вознесіння Господнього, що на вулиці Чорновола — відносно молода, в 2023 їй виповнюється 15 років. Вона знаходиться на території “воєнного містечка”, тому сьогодні тут живуть вихідці з усього пострадянського простору.
Інформатор поспілкувався із парохом Парафії Вознесіння Господнього.
Парафія Вознесіння Господнього існує від 2008 року – саме тоді на території сьогоднішнього храму встановили й освятили хрест. Біля нього молились молебні в неділі й свята.
В грудні 2009 року тут почали служіння – в будівлі, яку зараз використовують як багатофункціональне приміщення катехитичного центру. Церкву звели в 2014 році, а до того тут стояв престол і проводились літургії.
“Задум так просто не прийшов. Ми це робили з благословення нашого архієпископа і митрополита Володимира Війтишина. Власне, в цьому мікрорайоні, він називається “Військове містечко”, була необхіднасть принести щось таке духовне, культурне”, – розповідає отець Іван Сас, парох Парафії Вознесіння Господнього. Також у парафії служить отець Андрій Заліський, помічник.
На початках виникали труднощі й нерозуміння з боку тутешніх мешканців. До того, як на цьому місці почали будувати церкву, були спроби зводити багатоповерхівки.
“Я тоді був молодий, ще двадцять п’ять років не мав. Я став лиш священником і мені дали цим займатися. Тепер десять раз би подумав, а тоді Бог так дав в руки – ти навіть не маєш досвіду, не маєш можливості подумати, з чим ти зв’язуєшся, якось так все йшло”, – пригадує отець Іван.
На початках тут молилось зовсім мало людей – більшість придивлялась до того, що відбувається й що з цього вийде. За п’ять років, доки будувалась церква, людей ставало більше, формувалась громада. У цьому мікрорайоні живуть люди з усього пострадянського простору. Чимало з них вже пенсійного віку, а молоді родини стараються переїхати звідси в більш комфортні умови.
“Коли починається служіння? Коли люди починають довіряти. Коли ми тут будували, то дивились косо, бо будується просто коробка, двоскатний дах – ну що це таке? Може це тут священник буде жити, собі хату збудував. А нє, не збудував, моляться. Потім там почали будувати – в нас церква теж нетипової архітектури, не дуже подібна на інші. Спочатку люди ходили, придивлялися. Найбільша праця – це заслужити довіру тих людей. Це в нас виклик був подвійний: ми не тільки будували храм чи місце, де ми маємо молитися. Ми паралельно будували парафію”, – розповідає священник.
Для знайомства використали Йорданські відвідини: роздрукували макети храму, щоб розказувати людям, що тут буде. Приходили, стукали в двері, знайомилися. Ходили, розповідає, хата в хату – люди були дуже різні. Тут живе багато військових, тож траплялись і гарячі слова.
Коли вже існувала парафія, почали формуватися спільноти. Першою була “Матері в молитві”, яка функціонує й сьогодні. Отець Іван вбачає майбутнє в молоді: від 2010-2011 років тут активно з нею займаються. Тоді це ще були діти, які готувалися до першого причастя.
“Я запрошував кожну молоду людину, яку бачив. Ми намагалися ламати стереотип, що священник – це такий строгий, в рясі й лише заставляє молитися”, – так формували молодіжну спільноту “Метаноя”. Отець пояснює, що молоді необхідна хороша спільнота, бо якщо такої не буде – обов’язково знайдеться інша, яка буде, й не гарантовано хороша. В молоді завжди багато запитань і під час зустрічей немає заборонених тем – тут можна обговорити все, що цікавить чи хвилює. Цього року досягнення парафіяльної молоді – вертеп, якого ніколи не було в цьому районі.
“Коли я був малий і коли зараз десь бачу, який метод виховання – мама, тато, а особливо бабуся й дідусь кажуть: “Не роби то, бо Боженька тебе покарає”. Оце є каральний елемент, все формується на фразі “Бозя тебе покарає”, а потім молодь думає, що Бог – це страшний тиран десь на небі й краще з ним нічого спільного не мати. Бог не покарає, Бог не бабайко – ним лякають, бо Він все бачить і знає. Й виходить, що Бога я люблю не тому, що Він мій творець, а тому що боюся – не буду любити, то взагалі катастрофа буде. Це те, що ми перше маємо міняти у вихованні дітей. Бог – це люблячий батько, який готовий нам помогти, підставити нам плече й навіть десь закрити очі, якщо ми робимо щось не те, з умовою що ми це зрозуміємо й так робити не будемо. Це буде спонукати людину не боятися Бога. Він не хоче, щоб ми робили щось силою. Він пропонує нам, каже “Ти можеш”, поважає нашу свободу й дає вільний вибір”.
Священники прагнуть дати людині в церкві розраду, а мета служіння – спілкування без бар’єрів. Тим не менш, нерідко старші віряни можуть робити зауваження чи навіть присоромлювати тих, хто приходить до церкви рідше чи не знає якихось традицій: “Але людина ж не знає, що я цього не хочу. Їй авторитетна бабулька каже якісь такі речі – це є проблема. Я вірю, що ми її перейдемо всюди, на це треба більше увагу звертати”.
У церкві раді дітям. Тут проводять дитячі богослужіння, є ігровий майданчик. Церква без дітей, каже отець Іван, це неприпустимо. “Ісус говорить: “Не бороніть дітям іти до мене, їхнє Царство Небесне”. Через що? Через їхню щирість, через їхню безпосередність. Діти ще не знають, що таке розчарування, що таке гріх. Це наш ідеал, до якого ми маємо йти”.
Поруч із церквою будують більший катехетичний центр, де планують створити конференц-зал і кав’ярню, щоби люди мали простір для спокійного й комфортного спілкування. Також хочуть відкрити спортзал, щоби охочі люди могли пізнати Бога через спорт: “Я як священник кажу, що в здоровому дусі має бути здорове тіло”.
На третьому поверсі майбутнього центру буде займатися недільна школа. Зараз діти збираються у приміщенні біля церкви – окрім цього тут репетирує хор, зустрічаються інші церковні спільноти.
На запитання щодо московського патріархату, церква якого знаходиться по сусідству з церквою Вознесіння Господнього, отець Іван каже, що це питання свідомості людини: “От уявіть собі – зробити тихий протест. Місяць всі українці перестали ходити до православної церкви московського патріархату – на другий місяць половини їх парафій не буде”. Насильницькі методи боротьби з церквою ворога можуть зробити з неї “церкву-мученицю”. Більш ефективно, на думку отця, вести довшу й регулярну просвітницьку роботу з парафіянами, спонукати їх перейти до українських церков.
Заходити й молитися в будь-якій церкві може кожен охочий, незалежно від конфесії, в якій його хрестили, проте важливо приймати Святі Таїнства в церквах однієї конфесії – греко-католицькій, римо-католицькій чи православній. Всі вони, розповідає священник, є шляхами до Бога й людина вільна обирати, яким шляхом їй краще йти.
Юлія Равлюк
Читайте також: Франківськ церковний: продовження
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
