11 лютого відзначають Міжнародний день жінок і дівчат у науці. Як змінилося становище української науковиці в незалежній Україні й чого не вистачає дослідженням культури зараз?
Інформатор поспілкувався про це із докторкою мистецтвознавства, професоркою кафедри методики музичного виховання та диригування Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника й заслуженою працівницею культури України Ганною Карась.
“Я з дитинства любила книжки. Книжка для мене – найкращий подарунок, це предмет, який завжди є зі мною в будь-якій ситуації. Будь-яку паузу я використовую для читання. Вчитися я любила завжди, прагнула цього”, – розповідає пані Ганна.
Після закінчення Коломийського педучилища мріяла вступити до консерваторії. “Тоді був вибір – консерваторія у Львові чи чоловік і тодішній педінститут у Франківську. Вибрала чоловіка й педінститут”, – ділиться науковиця.
Саме тут Ганна Василівна й отримала перші поштовхи до наукових досліджень, мала направлення в аспірантуру. Проте фінансів на продовження навчання не було – вона шість років пропрацювала в обласній школі-інтернаті для дітей сиріт, а згодом на різних посадах, у тому числі й на державній службі, була заввідділом культури Івано-Франківська. В 1990 році пані Ганна повернулась до педінституту й почала працювати асистентом.
“Оскільки ректор мене знав, то сказав: “Ганно Василівно, не буде ніякої перспективи, якщо не буде дисертації”. Я над цим задумалася, почала думати над темою, шукати керівника. Й саме тоді почалися мої контакти з Києвом. У Києві відбулося моє становлення як науковці і як кандидата педагогічних наук, бо я спочатку захищала кандидатську з педагогіки. Докторська моя теж пов’язана з Києвом, яку я захищала в Національній академії керівних кадрів культури й мистецтв”.
Між кандидатською й докторською вона знову працювала на державній службі – як заступниця тодішнього міського голови Шкутяка, начальниця управління культури облдержадміністрації.
Тема дослідження Ганни Карась – музична культура української діаспори.
“Працювала довго над цією дисертацією, їздила в архіви, за кордон, збирала всі ці матеріали. У 2014 році, коли був Майдан, під час всіх цих буремних подій я захищалася й стала доктором наук”, – згадує вона.
Ще одна сфера наукових зацікавлень – музичне краєзнавство.
“Жінці сьогодні легше пробиватися, ніж це було раніше. Питання гендеру мене дуже цікавлять. Я досліджувала й випустила буквально у 2022 році, до свого дня народження, за власні кошти книжку про першу українську професійну диригентку – Платониду Щуровську-Росіневич, яка з Олександром Кошицем як помічниця його, поїхала з Українською республіканською капелою за завданням Симона Петлюри в Європу, їздила три роки країнами Європи. Коли Кошиць поїхав до США, вона залишилася в Празі, працювала заступником декана в педінституті імені Драгоманова, була провідною диригенткою тодішніх хорів у Чехословаччині. Я досліджувала на її прикладі, як важко було жінкам на початку ХХ століття утверджувати себе у всіх сферах, зокрема, й у музичному мистецтві. В науці сьогодні завдяки демократичній Україні жінка має можливість здобути всі пошукувані нею звання, регалії. Звичайно, якщо родина й чоловік підтримує”, – каже пані Ганна.
Жінкам у науці нелегко, ділиться вона, адже чоловіки з певною оглядкою дивляться на жінок-науковиць. Проте завдяки демократичним змінам жінка сьогодні має значно більше можливостей реалізувати себе. Університет підтримує молодих науковців, допомагає видати монографію, стимулює займатись дослідженнями. “В нас колись взагалі не було жінки-доктора наук, навіть кандидатів було один-два. Тобто зміни разючі”.
Найцікавіший аспект дослідження для Ганни Василівни – персонологія, історії людей. Так, історія Платониди Щуровської стала для неї відкриттям при написанні монографії.
“В кінці 2020 року мій знайомий диригент Левко Довгович, який живе в Словаччині, написав мені: “Пані Ганно, в мене є спогади Платониди Щуровської, які ніколи ніде не друкувалися, чи ви б їх надрукували?” Я зразу відповіла: “Так, давайте, я їх надрукую”. В передмові до цієї монографії я розповідаю, як я несла цей пакунок з пошти й у мене було таке хвилювання, що це той текст, який вона набирала на машинописі, який пролежав 70 років невідомо де, від неї прийшов до мене. Я відкривала ці пожовклі листочки, де її правки є ручкою зроблені. Коли я почала набирати цей текст, я подумала про те, що варто не тільки дати її спогади надрукувати, а дійсно розказати хто ж це була така, повернути це ім’я Україні. Тому я там давала і наукові статті з позиції гендеру, як жінка утверджувалася в хоровому мистецтві, шукала публіцистику того періоду, і львівське “Діло” шукала дещо, бо про неї писали, й інші міграційні видання. Вийшла така книжка солідна, на 400 сторінок. Я її присвятила жінкам-диригенткам. Я дуже шаную чоловіків, поважаю їх, але вважаю, що гендерні питання в нас ще потребують більшої уваги”.
Це дослідження, яким науковиця пишається чи не найбільше. Зараз пані Ганна працює над новим проєктом, який почала на Різдво. Це колективна монографія про Романа Придаткевича – композитора, скрипаля, музикознавця й січового стрільця.
“Музична культура, як будь-яка інша культура, має різні шари. Про те, наскільки той чи інший жанр є життєздатним, скаже історія”, – сучасна українська (й не лише українська) музика є для різного споживача.
“Для того, аби слухати академічну музику і її розуміти, треба мати музичну освіту, багатий духовний світ і, головне, бажання слухати цю музику. Для музики низького рівня не треба нічого знати. Проте є тренди сучасні, які охоплюють широкі категорії в різних країнах”, – каже пані Ганна й наголошує, що слухати можна все, що подобається, але варто виховувати хороший смак.
Також для розвитку культури необхідна послідовна підтримка держави. Так, до прикладу, в посольствах багатьох країн Європи на державні свята посол може зіграти на музичному інструменті. В Україні це, на жаль, непоширена практика.
“Якщо дитині показати, що президент нашої держави грає, а голова облдержадміністрації сидить на концерті академічної музики, а мама також іде на концерт академічної музики… Все починається з родини. Колись наші родини співали, музикували. А тепер – питання риторичне”.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
