Сьогодні, 23 квітня, у світі відзначають День книги й авторського права. Ми поспілкувалися із Анастасією (HawaiMeless), засновницею й координаторкою книжкового клубу, який діє в Івано-Франківську з 2021 року.
Як з’явилась ідея клубу і як він функціонує — у матеріалі Інформатора.
Як і коли виникла любов до літератури?
— В мене були проблеми з читання у школі. Я була й залишаюся досі фанаткою “Піратів Карибського моря” і одного разу моя мама принесла додому новелізації (пр. ред. — книги за мотивами фільмів) двох моїх улюблених частин і мене дуже сильно понесло. Я їх прочитала за два дні, це для мене було щось дуже дивне, бо я ніколи не читала. Потім мені до рук потрапила “Матильда”, теж дуже сподобалось. Все почалося з дитячої літератури — “Матильда”, “Маленький принц” також. У дитинстві я не дуже зрозуміла цю книжку, перечитувала її в дорослому віці й подивилася на неї зовсім інакше. Потім було фентезі для підлітків — “Гаррі Поттер”, “Персі Джексон”. Відтоді я почала любити читати. Мені це допомагало, я ховалася від реальності за книжками і для мене в той період це було класно.
Звідки взялася ідея заснувати книжковий клуб у Франківську?
— Я дуже часто бачила в фільмах різні клуби за інтересами й в одному з них побачила щось схоже на книжковий клуб. Потім був фільм “Товариство мертвих поетів”, мені дуже сподобалась ця ідея. Одного разу я сиділа на гойдалці в себе у дворі, це був карантин, мої подруги були далеко і мені не було чим зайнятися. Я дзвоню до своєї подруги Іри й кажу їй: “У мене давним-давно була така мрія, книжковий клуб“. А вони взагалі не читали й були далекі від цього, Іра взагалі літературу терпіти не могла. Але вона відповіла, що ідея прикольна і якщо це твоя мрія, ми зможемо тобі допомогти. Нас це так затягнуло, ми частіше почали бачитися, з’явилося більше інтересів, кожна з нас через книжки відкрила в собі щось нове. Коли людина читає щось одна, вона вибирає книгу, яка суто їй подобається. А коли ти читаєш з людьми, повинен вибрати книжку, яка сподобається всім.
Як проходили перші зустрічі?
— Ми одразу домовилися, що це буде офлайн, ми будемо зустрічатися наживо. Перший книжковий клуб у нас був Едгар Аллан По й була домовленість, що людина обирає місце й книжку. Про місце не говорить до кінця й вже при зустрічі каже, де ми будемо сидіти. Це могли бути не тільки кафешки, а десь у парку сидіти чи щось таке. Перший книжковий клуб у нас відбувся в парку, на килимках. Ми не знали, хто буде обирати іншу книжку й Аня дала ідею: якщо це був Едгар Аллан По, то нехай буде загадка. Хто перший відгадає, той буде обирати наступну книжку. Аня тоді й виграла, ми читали “Дракулу”. На прочитання книги давали два тижні.
Як формат змінився зараз?
— Стало більше людей, більше думок. Трошечки важче обирати книги. Вже немає такого, що хтось один обирає книгу, тепер ми робимо це разом, щоби всім було цікаво читати. Зараз я пробую різні методи вибору: спершу жанр обираємо, потім книжку. Цей спосіб для мене дещо важкий, адже треба під кожен жанр підібрати варіанти на вибір, особливо коли це епічне фентезі, де в основному цикли чи трилогії.
Що найскладніше в процесі організації клубу?
— Із 20 людей у чаті в нас десь семеро активних учасників. Для мене найважче те, що є багато людей, але не всі відгукуються. Я створила дві групи, читаємо дві книги на вибір, щоби на один клуб не прийшло 20 людей. Але так і не виходить, бо не всі відгукуються. Ще для мене складно те, коли люди приходять у чат, а потім за якийсь час виходять або мовчки, або зі скандалом. Сама організація не важка. Йде багато часу, але мені це подобається: обирати книги, влаштовувати голосування, робити сторіс для нашої сторінки. Зараз стало трохи важче, бо я залишилась сама. Раніше ми займалися книжковим клубом разом із подругами, я люблю називати нас “оригінальним складом”. Але мені це все дуже подобається, я не думаю, що колись це кину.
Як вирішуються конфлікти в клубі?
— Я не проти дискусій, бо книжковий клуб на те і є, щоби виказувати свою думку. Але коли це переростає в якийсь конфлікт, я стараюсь цю людину усунути, бо не хочу, щоби в клубі були токсичні люди. Якось на зустріч прийшов хлопець, який питав, чому ми не читаємо російську літературу. З клубу він пішов сам і слава Богу, що пішов. У нього ще були наративи на кшталт “Жінка не може читати“. Це дивно, бо він прийшов на книжковий клуб, де більшість учасниць це жінки. Я не думала, що в літературі є місце сексизму. Думала, що ми від цього вже давно відійшли, але виявляється що ні. Це дивно, бо в нас багато і письменниць відомих, і журналісток, але все одно лишається цей стереотип у деяких людей, що жінка недостатньо розумна.
Чи зустрічали ви поділ на “чоловічу” й “жіночу” літературу?
— Я це помічаю, особливо коли вибираю літературу. Дуже часто потрапляю на сайти, де є “Топ-5 жіночих книг” чи “Книги, які має прочитати кожна жінка”. Особисто я не ділю літературу на чоловічу й жіночу, література може або подобатись, або не подобатись і це все. Жінка може любити епічне фентезі, я таке люблю, обожнюю “Володаря перснів”. Так само хлопець може любити “Гордість і упередження”. Власне, через такі клуби ми можемо поширювати наратив про те, що немає чоловічої чи жіночої літератури, просто читай те, що подобається.
Як ви ставитеся до списків на кшталт “Топ книг, які змінять ваше життя”?
— Для мене найдивніше те, що людина, яка далека від читання, заходить на ці сайти, бачить топ, бере якусь книгу, читає, а її життя не змінюється. Також чую від знайомих, які читають менше, що вони хотіли б читати більше, але ось книга не йде. Книгу знайомий знайшов на такому сайті, в добірці. Я цим людям кажу, що проблема не в людині, а в книзі. Потрібно знайти свій жанр, своїх письменників. Бо ось “Гордість і упередження” — хоч це й класика, але не всім сподобається.
Як обираєте книги на книжковий клуб?
— Зазвичай я починаю з класики, якщо не розумію жанр. Ось для готичної літератури я обрала “Портрет Доріана Грея”, бо не дуже в ньому розбираюся. А от інший жанр, темне фентезі, для мене був жах, адже це цикли, але наткнулась на книгу “Гори, відьмо, гори”. Я вибираю книги за сюжетом, розміром і популярністю. Стараюсь, щоби одна була популярна, а інша не дуже відома. Книги, які не обирають, я записую, щоби дати їх на голосування в майбутньому.
Що думаєте про популярну літературу на кшталт “Тисячі пам’ятних поцілунків”? (пр. ред. — книга, яку читали на одній із зустрічей)
— Я вважаю, що така література не повинна бути популярна, бо такі книги вбивають літературу як таку. От людина, яка нічого не читає, заходить у ТікТок і бачить відео, де дівчина плаче й каже, як ці книга змінила її життя. Думає, о, почитаю, розгортає книжку — а там жах, клішований сюжет, якого навіть нема як такого, книжка романтизує аб’юзивного партнера… Для мене показник хорошої літератури — викликана емоція, а від “Тисячі пам’ятних поцілунків” у мене виникла тільки агресія й думки “коли це вже закінчиться”. Але все одно потрібно, щоб такі книги були, бо, як казав Кузьма, потрібно читати хороші книги й погані, щоби розуміти між ними різницю. Але для мене вони руйнують літературу.
Які книги із прочитаних у клубі найбільше сподобалися?
— Колись ми читали трилогію “Темні матерії”. Ми її обрали, коли була зима, й вона мене занурила в таку безпеку й затишок, це було чудово. Після останнього обговорення я сумувала, що ми її закінчили. Також мені дуже зайшла книжка “Бійцівський клуб”. Ну й “Дракула”, це класика, ми тоді обговорювали і книжку, й фільми.
Долучитися до клубу можна за посиланням.
Читайте також: Книга на вихідні. “Тіни забутих предків” Михайла Коцюбинського
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
