Марія Примаченко створювала картини в жанрі “наївного мистецтва”, але чи справді воно наївне? Мисткиня бачила світ оптимістично-реалістично, тому зображувала проблеми сучасності через метафори та яскраві кольори: війну, Чорнобиль, геноцид.
Інформатор завітав на виставку “Марія малює”, яка зараз експонується в Українському Домі, у Києві.
Хто така Марія Примаченко?
Щоб зрозуміти творчість відомої українки, потрібно побачити її світ. Марія народилася у 1909 році в селі Болотня на Київщині. Жінка виросла, жила та творила на Поліссі. Той, хто хоча б раз бував у цих краях, зрозуміє дух мисткині: її всесвітньовідомі звірі просто вийшли з міфічних кущів цього регіону. Проте життя художниці не можна назвати веселим: у дитинстві вона перехворіла поліомієлітом, який на все життя понівнчив її тіло, але не душу.
Малювати Марія почала у підлітковому віці. Вона оздоблювала розписами стіни сільських хат, створювала панно-вишивки та пробувала себе у моделюванні одягу. Невдовзі на самоучку звернуло увагу київське середовище художників та недовго Марія має щастя в столиці України. Вона незабаром з чоловіком та сином повертається у своє рідне село, переважати страхи Другої світової війни — загибель коханого на фронті, окупацію, страшні бої під вікнами та післявоєнні злидні. Тоді вона і створює картини, які зараз дуже актуальні.
Марія Примаченко дуже важко переживає війну. Через післявоєнні злидні полишає малювання на 10 років і намагається вижити. На спогад про війну створює картини. “Братська могила незабутня ніколи, убрана могила завжди, від сліз материнський не висихає ніколи, щоб не повторились ніколи” — на цьому полотні мисткиня залишається вірною яскравам кольорам та любові до птахів, вона зображує саме матерів у їхньому амплуа.
Біль Марії по втраченому чоловіку залишилась у картині “Ой на горі вогонь горить, а в долині трава шумить, а в тій траві козак лежить…”. Особливо актуальним на наш час є полотно “Атомна весна” — страшний звір, який лякає і не знаєш, де його очікувати. У творах художності немає реалізму, вона зображує війну символічно.
“Скільки згадувала ту війну — по годинках, по деньках, по важкеньких роках — все хотіла, щоб вони на картинах залишились… І саму війну зображувала, як бачила її на власні очі — звіряче нутрище…”, – писала Марія Примаченко.
Не промовчала душа Марії Примаченко і після трагедії на Чорнобильській ЧАЕС. Рідне село Болотня знаходилось лише в десятку кілометрів від зони ураження, але сім’я художниці вирішила залишитись вдома. Одна з картин Марії присвячена першій жертві лиха Валерію Ходемчуку, який був старшим оператором головного циркуляційного насоса 4-го енергоблока.
У картинах Марії відображені також і екологічні наслідки катастрофи. У роботі “Дідусь пас корову коло 4 блоку…” художниця журиться, що старенький захистив корову від зараженої землі, надягнувши їй мішки на ноги, але не від зараженої трави: “горе тим людям хто неграмотний нічого не розуміє”, – додає вона на звороті.
Марія Примаченко ставиться до усіх, хто допомагав рятувати світ від катастрофи, з повагою. Вона присвячує їм серію своїх картин, на яких відчувається сум, але все одно ростуть квіти.
Незламна оптимістка, Марія Примаченко знаходить у собі сили говорити про Чорнобильську катастрофу у формі сатири. У роботі “Прийшов медвідь до вовка, дай мені з Чорнобиля справку, що я у Чорнобилі був на четвертому блоці…” бачимо сценку з прозорим натяком на корупцію в отриманні посвідчень ліквідаторів. “За бочку горілки и оселедця я дам аж дві справки”, – отримує відповідь ведмідь. Так само саркастично вона зображує трагедію в образі краба.
Що і чому малювала Марія?
Важливо розуміти, що це художниця-самоучка, яку цінував сам Пабло Пікассо. Він казав, що схиляється перед талантом геніальної українки. Мисткиня на своїх полотнах створила синтез усіх видів народного мистецтва. Примаченко писала гуашшю та аквареллю. Особливості картин Примаченко – це яскравий фон, плоскість зображення, чудернацькість звірів та авторське бачення.
“Була озвучена згадка про схожість творів Марії Примаченко з мистецтвом Середньовіччя, але аналіз образної та художньої мови у її роботах відносить нас у ще давніші часи. Такий творчий метод взаємин з автентичною народною культурою дещо нагадує африканський період Пабло Пікассо. Утім, на відміну від іспанця, який бачив африканські маски та статуетки переважно на полицях музеїв, Примаченко була живим носіем культурного коду – дохристиянської культури Полісся, яка й до сьогодні збереглася в народному мистецтві і фольклорних традиціях“, — розповідає кураторка Тетяна Волошина.
Художниця зображувала міфічних звірів, історії українського побутового життя та особливе значення надавала квітам – вона обожнювала їх і казала:
“Я люблю малювати, як люди працюють у полі, як молодь йде, як мак цвіте. Я люблю все живе, я люблю малювати квіти, різних птахів та лісових звірів. Одягаю їх у народний одяг, і такі веселі вони в мене…”
Марія Примаченко своїми роботами намагається виправити потворний світ, зробити його променистим і прекрасним. Простір її картин утворює позачасовий континіум, характерний для архаїчного мистецтва. Марія малює, і завдяки цьому акту творіння безіменні могили будуть вічно вкриті квітом, а страшна потвора війни буде обов’язково переможена. Мистецтво художниці називають “наївним”, але чи це й правду так?
Зазначаємо, що у статті згадується варіант прізвища художниці, який був використаний і на самій виставці. Це домовлено з сім’єю мисткині.
Анна Сірик
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
