Війна в Україні триває майже півтора року. Наші захисники обороняють українську землю з усіх областей. На жаль, вони віддають свої життя за нашу свободу. Вчора, 23 серпня, в Тисменичанах відкрили пам’ятні дошки 8 загиблим Героям.
Інформатор був на вшануванні пам’яті і розповість вам детальніше про захисників.
Пам’ятні дошки встановили на фасаді Тисменичанського ліцею. Там вчилися воїни. В цей заклад ходять їх діти.
На відкритті були присутні родини героїв, які відкривали пам’ятні дошки. Також прийшли їх друзі, знайомі та представники влади Івано-Франківської ТГ.
Чуйко Степан Степанович
Чоловік народився у Тисменичанах. Був прикарпатським ультрасом. Згодом став сержантом Національної гвардії України. Служив у Окремому полку спеціального призначення “Азов”. Мав позивний “Рен”. Зустрів повномасштабне вторгнення у Маріуполі.
“Був вірним сином народу. Народжений воїном. Його вчинок не повинен бути забутим”, – зазначили його побратими.
На жаль, 4 березня 2022 року військовий загинув поблизу Маріуполя. 17 березня 2022 указом Президента України посмертно відзначений орденом “За мужність” 3 ступеня.
Йому було 23 роки.
Вулицю Заводську в селі перейменували на вулицю Степана Чуйка
Шимановський Роман Володимирович
Захисник народився 17 березня 1977 року у багатодітній родині. В селі його називали “людиною із золотими руками”. Чоловік отримав повістку і пішов захищати Батьківщину. Був командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів частини А4007.
На жаль, військовий загинув 24 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання у місті Мирноград, що на Донеччині.
У чоловіка залишилася батьки та дві доньки.
Вулицю Козацьку у Тисменичанах перейменували на Романа Шимановського.
Лукач Любомир Васильович
Народився і жив у Тисменичанах. У 2007 році чоловіка призвали на строкову військову службу. Був заступником командира взводу. Пішов на війну, де служив у 68 окремій єгерській бригаді ім. Олекса Довбуша. Був командиром відділення.
Чоловік більше всього на світі любив своїх двох синів дружину та батьків. Був відданий побратимам. Мав позивний “лисий”.
На жаль, загинув 22 жовтня 2022 року під час бою з окупантами біля села Єгорівка на Донеччині. Йому назавжди 35 років.
Чоловіку посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин Івано-Франківська”. Також нагороджено відзнакою “За честь та звитягу”.
Вулицю Сибір у селі перейменували на Любомира Лукача.
Горбейчук Дмитро Васильович
Народився і жив у Тисменичанах. Займався будівельними роботами.
У 2014 році пішов боронити країну. Був у найгарячіших точках держави. За вивезення поранених під обстрілом у селі Нікішине чоловік нагороджений орден «За мужність” III ступеня.
Після 24 лютого захисник пішов боронити нашу землю. Визволяв Запоріжжя, Херсонщину. Обороняв Соледар, що на Донеччині. Мав позивний “чих-пих”
У травні 2022 року отримав медаль “За військову службу Україні”.
На жаль, військовий загинув 19 грудня 2022 року біля населеного пункту Яковлівка, що на Донеччині.
Йому було 39 років.
Кушнірчук Володимир Миколайович
Народився і жив у Тисменичанах. закнічив техучилище. У 2017 році проходив строкову військову службу. У перші дні повномасштабного вторгнення пішов боронити Україну. Служив у 8 окремому гірсько штурмовому батальйоні “Едельвейсів”. Був гранатоментиком. Визволяв Київську, Сумську, Харківську, Донецьку та Луганську області. За 12 місяців отримав 3 контузії.
Серце військового перестало битися 25 січня через мінометний обстріл поблизу Білогорівки, що на Донеччині.
У воїна залишилася сестра та батьки.
Кучерак Василь Іванович
Військовий також є уродженцем Тисменичан. Був одружений, мав сина та доньку. З початку повномасштабного вторгнення служив у 110 окремій механізованій бригаді ім. Марка Безручка. Воював на сході країни. Був молодшим сержантом.
На жаль, загинув 6 лютого 2023 року в Авдіївці.
У Героя залишилися сестри та батько.
Смеричук Руслан Володимирович
Народився 12 травня 1993 року у Бистриці. Пішов захищати нашу країну на фронті. Був солдатом та водієм 3 стрілецького відділення 1 стрілецького зводу 3 стрілецької роти. Мав позивний “смерека”.
На жаль, загинув 4 квітня 2023 року на 29 році життя біля Макіївки, що на Луганщині.
Без батька залишилися два маленьких сина, без чоловік – дружина.
Козак Володимир Петрович
Чоловік народився 28 серпня 1970 року в Тисменичанах. Виховав двох синів. Добровольцем пішов на війну.
Спочатку був солдатом прикордонно-зенітної ракетної застави 2 прикордонної комендатури швдкого реагування 15 мобільного прикордонного загону. Згодом пішов у “Гвардію наступу”.
На жаль, загинув у лікарні 23 квітня 2023 року в місті Золотоноша, що на Черкащині.
Отці освятили дошки на фасаді закладу та сказали, що покоління учнів цього ліцею матимуть більший приклад, ніж мали усі ми:
“Нехай Герої з миром спочивають на небі. Вони вас пам’ятають. Наше завдання – їх відпустити, на ними молитися, їх вшановували та пам’ятати. І залишилося лиш одне – дійти до того кінця, за який вони поклали свої життя”.
Дружина Дмитра Горбенчука додала, що війна забирає найкращих синів України:
“Вони віддали своє життя, щоб ми могли жити у вільній країні і наші діти не знали що таке війна. Мій Дмитрик завжди казав що тут для того, аби у нас все було добре. Він дуже любив Україну та свою родину”.
Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків сказав, що станом на сьогоднішній день громада втратила 304 героя. Близько 50 зникло безвісти:
“Для наших героїв найголовніше – наша молитва. Ми можемо творити памʼять в дошках в назвах вулицю в книжках, молитвах. Я закликаю це робити”.
Також він підкреслив. що Тисменичани мають потужний волонтерський рух. Мешканці плетуть сітки. відправляють смаколики на фронт.
Директор ліцею Василь Луцюк наголосив, що Герої не були військовими. Вони були простими людьми і мали амбітні плати. Однак впевнений, що село їх не забуде.
Інформатор публікує для вас світлини з відкриття:
Читайте також: Загинули за незалежність: Прикарпаття втратило трьох захисників.
Артем Тригуб
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
